Розділ 3: Лабіринт Тіней

Шут просувався крізь хащі мертвого лісу, де кожен крок супроводжувався хрустом сухого листя і зловісним відлунням у порожньому просторі. Дерева тут здавалися застиглими у муках – покручені, з обвугленою корою, вони скидалися на велетенські руки, що тягнулися до неба в німому благанні. Повітря було важким, насиченим запахом гнилі й іржі – ніби сама земля тут була отруєна.

На поясі теліпався ліхтарик, але вмикати його поки що не хотілося – надто великий ризик привернути увагу місцевої фауни. Замість цього Шут орієнтувався на відблиски місячного світла, що пробивалися крізь чорне гілля, та на власну інтуїцію. Лабіринт Тіней був однією з найнебезпечніших зон Зони – він змінювався, плутав сліди, заманював сталкерів у пастки, з яких вони вже не поверталися.

На вході в руїни старого комплексу він зупинився. Перед ним розкинувся зруйнований промисловий об'єкт – бетонні плити, покоцані часом стіни, рештки вишок, які більше скидалися на скелети древніх істот. Десь углибині виднілися проржавілі двері, що вели під землю – саме туди йому й треба було. Саме там, за легендами, знаходився "Око Творця".

– Ну, якщо цей артефакт і справді такий особливий, то знайти його буде не так просто, – пробурмотів він, знімаючи рюкзак і перевіряючи спорядження.

Його арсенал був доволі стандартним, але надійним:

• АКС-74У – укорочений автомат, зручний у вузьких коридорах, магазин заряджений бронебійними.
• Пістолет «Форт-12» – на випадок, якщо доведеться працювати тихо.
• Два ножі – один звичайний, інший з титановим лезом, яке не тупилося навіть після десятків використань.
• Артефакт «Холодок» – трохи зменшує вплив радіації.
• Детектор аномалій «Медуза» – старенький, але все ще працює.
• Пару енергетиків і батончиків – бо Зона – не місце для голодних.

Шут глибоко вдихнув і зробив перший крок у пітьму підземелля. Як тільки він перетнув поріг, його відразу огорнула важка тиша, яка здавалася неприродною. Жодного звуку – ні крапель води, ні шелесту вітру, ні навіть відлуння його власних кроків. Він відчув, як по спині пробіг холодок.

– Вітаємо у королівстві страху, – пробурмотів він, піднімаючи автомат.

Його ліхтарик освітив вузький коридор, який вів далі вглиб. Стіни були вкриті пліснявою і темними плямами – чи то іржа, чи то щось гірше. В повітрі витав легкий запах паленого волосся, і це точно було недобрим знаком.

Раптом попереду щось клацнуло.

Шут миттєво зупинився, піднявши автомат. Коридор залишався порожнім, але відчуття небезпеки стало майже відчутним. Він зробив ще крок – і тут же ледь не вскочив у пастку: просто перед ним у підлозі відкрилася невидима щілина, з якої вирвалися іскри.

– О, а ти, дивлюсь, любиш сюрпризи, – пробурмотів Шут, відступаючи назад.

Він дістав болт і кинув його вперед. Як тільки метал торкнувся підлоги, та почала змінюватися – обриси коридору наче розмилися, і перед ним виникло щось абсолютно нове. Стіни почорніли, на них проступили моторошні символи, а вдалині почувся шепіт. Лабіринт Тіней активувався.

– Ну все, пішла жара, – пробурмотів Шут і рушив уперед.

Чим далі він просувався, тим більше здавалося, що простір змінюється. Те, що було дверима, через мить ставало стіною. Кожен кут здавався вже знайомим, ніби він ходив по колу. Глузливий шепіт лунав з усіх боків, але варто було різко повернутися – нікого не було.

– Та ну вас, я і без вас прекрасно шизую, – кинув Шут, обтираючи піт з чола.

Він дістав детектор і увімкнув його. Пристрій затремтів у руці, видаючи дивний гул. На екрані з’явилося щось незрозуміле – силует, який на мить промайнув і зник. Це було щось велике. І воно рухалося.

Шут зупинився. Повітря стало густішим, дихати важче. Тіні навколо нього наче ворушилися. І тут позаду пролунав чийсь голос:

– Ти запізнився.

Шут різко розвернувся, наставивши автомат, але перед ним нікого не було. Лише темрява.

– Чудово, тепер ще й розмовляючі привиди. Ну, просто ідеальний день, – він швидко рушив уперед, намагаючись не звертати увагу на відчуття, що за ним спостерігають.

Вдалині він нарешті побачив двері. Вони були масивні, вкриті іржею, але на них сяяло щось дивне – наче відбиток людської руки, зроблений світлом. Він знав, що саме там і має бути "Око Творця".

– Так, малюк, пора тебе забрати, – усміхнувся Шут і зробив крок уперед.

І тут за його спиною щось заворушилося. Важкий подих, тінь, що повільно піднялася з-під підлоги.

– Ну, ось і місцевий хазяїн, – пробурмотів Шут, стискаючи автомат. – Тільки давай без дурниць, добре?

З темряви виступила фігура. Велика. Потворна. Очі світилися моторошним червоним світлом.

– Блін, чому все завжди так складно? – зітхнув Шут.

І монстр рушив на нього.