Розділ 2: Перехрестя бандитів

Шут стояв на порозі справжнього пекла – територія бандитів, розтягнута між іржавими остовами вантажівок і бетонними блокпостами. Запах гару, перегару і легкого відчаю розносився у важкому повітрі. Десь попереду мерехтіли багаття, а поруч на бочці з-під пального сушилися шкарпетки, що пахли, як вирок на довічне ув’язнення.

Попереду виднівся імпровізований блокпост: дві бетонні плити, стара турель без патронів і кілька стволів, що визирали з-за покинутого автобуса. На в'їзді красувалася намальована від руки табличка: "Плати або йди нахрін". Коротко, зрозуміло, по-бандитськи.

– Ну що, Шуте, – пробурмотів він собі під ніс, поправляючи лямки рюкзака. – Давай-но домовлятися з цими вродженими дипломатами.

Уздовж дороги, що вела до імпровізованого КПП, стояли «чорти» – рядові бандити, екіпіровані за модою Зони: хто в краденому бронежилеті, хто просто в розтягнутій майці і з набитою за пояс гранатою «Ф-1» – на випадок, якщо доведеться вести переговори максимально переконливо. Один навіть мав ковбойський капелюх, через що виглядав не як небезпечний злочинець, а як недосмажений актор з вестерну.

Шут перевірив своє спорядження:

• Пістолет «Форт-12» – надійний, але вже добряче потертий. Відчуття було, ніби він пережив більше власника.
• Автомат АКС-74У – компактний, ідеальний для ближнього бою, хоча зношений ствол натякав, що стріляти треба обережно. Шут підозрював, що цей автомат востаннє чистили ще в минулому столітті.
• Два ножі – один для роботи, інший – на випадок, якщо доведеться грати в «дикого дантиста». Або, якщо закінчаться патрони.
• Артефакт «Холодок» – слабенький, але міг трохи зменшити радіаційний фон в організмі. Шут тримав його на поясі, мов талісман.

На вході його зустрів бандит у куртці з таким числом кишень, що той міг би зберігати там запас їжі на зиму. На грудях висів «МР-153» – напівавтоматичний дробовик, і виглядав цей набір доволі переконливо.

– Хто такий? – суворо глянув на Шута бандит.

– Дипломат, – усміхнувся Шут. – Маю вигідну пропозицію.

– О, ще один торгаш. Давай коротко, бо мене шлунок до сала тягне.

Шут витягнув з кишені артефакт. Ну, майже артефакт. Насправді це був шматок розбитого компаса, який у сутінках виглядав дуже загадково.

– Оце – унікальна штука. Дозволяє відчувати, коли поруч аномалія.

Бандит глянув скептично:

– Ти, мужик, мене за лоха тримаєш? Я тобі зараз сам покажу, як аномалії працюють – твоїм черепом.

Ситуація загострювалась, коли раптом десь неподалік почулися гарчання і глухий удар. За кілька секунд з-за купи металобрухту вискочила зграя псевдособак – мутованих тварюк із виряченими очима, яких не змогли б приручити навіть найвідчайдушніші кінологи. Вони бігли прямо на блокпост, роздираючи повітря зловісним виттям.

– Твою ж мать! – викрикнув бандит, смикаючи дробовик. – По місцях!

Шут не став чекати, поки всі навколо визначаться з планами – він миттю вихопив АКС-74У і дав коротку чергу в бік найближчої псевдособаки. Тварюка з скавулінням відскочила, а Шут тим часом притиснувся до старого бункера.

– Дипломат хрінов! – заволав один із бандитів, відстрілюючись.

– Ну, хто ж знав, що на переговори з'являться ще й сторонні учасники! – Шут дав другу чергу, поціливши одній тварюці між очей.

Зрештою, після кількох хвилин стрілянини все стихло. Бандити переглянулись між собою, і їхній ватажок – здоровило на прізвисько Кривий – важко плюнув убік.

– Ну, раз ти нам шкуру врятував, можеш пройти, – буркнув він. – Але якщо на нас ще хтось нападе через твій артефакт, я тобі його запхну здогадайся куди.

Шут поплескав себе по грудях, ховаючи АКС.

– Сподіваюсь, до цього не дійде. Все, пацани, домовились – я тут транзитом!

Відчуваючи на собі десятки колючих поглядів, він швидко рушив далі у напрямку Лабіринту Тіней. Попереду чекала ще та халепа, але поки що він залишився живий – а це вже можна було вважати непоганим початком.