Розділ 1: Бар "100 Рентген"

Бар "100 Рентген" - це не просто місце, де сталкери п’ють за упокій тих, хто не дійшов до схрону. Це живий організм, що вирує розмовами, бійками, угодами і запахом горілки, вперемішку з радіаційним перегаром. Тут збираються всі: від новачків із саморобними обрізами до ветеранів, що мають на собі більше свинцю, ніж крові.

Шут сидів у кутку, потягуючи мутний коктейль під назвою "Смерть на дні". За словами бармена, у напої було трохи спирту, трошки мутантських екстрактів і щіпка радіоактивного кайфу. За фактом – пити це було рівноцінно підписанню контракту на нову печінку.

За сусіднім столиком три бійці "Грізлі" обговорювали нову зброю:

• Кажуть, "Чорні" привезли пару новеньких Г36. Проти мутантів – саме те.
• Та ну, краще б взяли щось важче. Ось у мене РПК-74М, жере багато, але зате як січе!
• Головне, щоб патрони були. Бо якщо закінчаться – доведеться по-звірячому тикати в псевдопса.

Шут зробив вигляд, що його це не цікавить, хоч насправді він уже прикидав, у кого можна поцупити нормальне озброєння. Його поточний "ствол" - старий АКМ, знайдений у занедбаному схроні, був у стані "ще трохи – і можна в музей". До того ж, він відчутно заїдав при стрільбі.

Бармен, кремезний мужик із шрамом через усе обличчя, протер склянку, ніби це могло покращити якість напою, і глянув на Шута:

• Шо, вчорашній борг принесеш, чи знову байки травитимеш?
• Та принесу, Федь, не кип’ятись. Я тут на серйозну справу намітився.
• Ага, чергову аферу? - буркнув бармен. – Дивись, щоб тебе в Зоні не поховали.

У цей момент двері розчахнулися, і в бар зайшов високий худий чоловік у лабораторному халаті, що явно був не місцевий. На ньому був бронежилет "Корунд-5", але він сидів на ньому, як на першокласнику пошитий абияк костюм. За спиною теліпався рюкзак, явно набитий якимись приладами.

• Олег Петрович? – здивовано впізнав його Шут.
• О, Шут! Я саме тебе шукав! Нам треба поговорити! - Петрович сів навпроти і нервово зиркнув на сталкерів, що вже почали розглядати його спорядження, як пси – шмат м'яса.
• Ти ж у бункері сидів, що тебе винесло у Зону? – запитав Шут, витираючи губи рукавом.
• Я… Ем… Чув про "Око Творця"? – науковець нахилився ближче.

Бармен, почувши це, рефлекторно скривився і пішов геть, немов не хотів чути розмову.

• Кажуть, це легенда, - відповів Шут. – Щось типу монолітівської казочки. Але ти продовжуй, мені подобається слухати про байки.
• Це не байка, - впевнено відповів Петрович. – Є координати, приблизне місцезнаходження. Лабіринт Тіней.

Шут гмикнув. Це місце було однією з найзагадковіших аномальних зон, звідки мало хто повертався. І якщо повертався – то вже не був тим, ким був раніше.

• Оце ти задумав, Петрович. – Сталкер ковтнув рештки "Смерті на дні" і поставив склянку. – Ну що ж…Я в справі. Гріх тобі не допомогти та гарно заробити. Значить так, потрібне нормальне спорядження. А це означає… що я ще більше заборгую Федору.

Бармен з-за стійки лише грізно глянув, але нічого не сказав.