Частина дванадцята. Фенікс.

«А я точно маг землі?» — подібним питанням я задавалася протягом уже кількох годин, поки продовжувала копатися в піску і носити добрива, які, до речі, смерділи так, що одна служниця навіть зомліла. Мені здається, що після цього я землю ще дуже довго бачити не захочу. Як же зручно, коли можеш тільки змахнути рукою і в тебе вже розкинувся готовий сад.

До обіду я була вже в напівнепритомності, і відпивши трохи води, завалилася в тіні, щоб трохи перепочити.

Однак побачивши вдалечині одну з головних служниць, яка йшла вдалині, я одразу підхоплююся, але через те, що м'язи ніг боліли так, немов на них виплеснули окропу, я наступила на поділ сукні і знову завалилася на землю. Піднявшись, я ще злегка погойдувалася, але вперто намагалася робити вигляд, що так і було задумано.

Швидко підскочивши до решти служниць, ми вишикувалися в ряд, як за командою.

Головна вже хотіла було пройти повз нас, але зупинившись, клацнула пальцями, ніби щось пригадавши, і одразу ж обернулася в наш бік.

— Так, — її голос віддавав хрипотою, і я була впевнена, що ще його не чула. А через те, що всі вони носили маски і за статурою були приблизно однакові, то розрізняти їх можна було хіба що за голосом. Вона швидко оглядає нас і потім вказує на одну з нас. — Ти і...

Знову мовчання, і швидко пробігшись по нас поглядом, вона зупиняється на мені.

— Ти. За мною.

Не сказавши більше ні слова, вона розвертається і йде в бік замку. Адреналін знову вдарив у голову, щойно я усвідомила, що зараз сталося. Це мій шанс.

Посміхнувшись одним куточком губ, я швидко підскочила з місця, забувши про біль у ногах, наздоганяючи головну служницю.

Ще кілька годин ми виконували дрібні доручення з прибирання та прикрашання внутрішнього простору замку, який складався з тих різнокольорових ламп і стрічок, що я бачила в місті. Щоправда тут орнаменти були більш вичурні і прикраси явно були зроблені з дорогих матеріалів. Поки нас ганяли від одного залу до іншого, я змогла трохи озирнутися і помітити коридор, який малювала мені Карін. Як я і припускала, біля кожного входу і виходу стояли щонайменше двоє вартових, до того ж постійно повз нас проходило ще кілька. Занадто багато.

Незабаром головна служниця, що весь цей час віддавала нам доручення, відволіклася на інших, і ми були предоставлені самі собі. Хоча здається, на відміну від мене, всі інші й так знайшли собі заняття. Помітивши, як наближається група служниць, які несуть квіти у напрямку до потрібного мені коридору, я тихо прослизнула за ними, попутно не забувши забрати одну з ваз, що стояли поруч, щоб не виділятися.

Коли ми проходили повз варту, я одразу ж затримала дихання, зосереджуючись на кроках, щоб не дай Перші, не впасти. Як я і припускала, ми звернули в ту частину, куди, як я зрозуміла, вхід дозволений тільки наближеним короля. На відміну від того, де зазвичай була я, тут слуг практично не було. Пройшовши довгим світлим коридором, ми опинилися на розвилці, яку я одразу ж впізнала з намальованої Карін мапи, ми повернули праворуч, і тепер я знала, що кабінет знаходився в іншій стороні. Пройшовши буквально ще кілька метрів, ми зупинилися перед масивними дерев'яними дверима з вирізаним на них Феніксом.

Коли нас впустили всередину, я з цікавістю підняла очі від підлоги. Попереду почула, як служниці так само зашепотілися, однак я не надала цьому значення (хоча варто було б). Натомість я розглядала приміщення, яке, як я зрозуміла, являло собою бібліотеку. Вона разюче відрізнялася від того, що було в нас у Лісовому Королівстві. У нас зазвичай стелажі з книжками стояли один за одним і при цьому були не надто високі, щоб можна було легко дотягнутися. Тут же бібліотека була просторим приміщенням, де стелажі з книжками були вбудовані в стіни, а по середині стояло кілька великих різьблених столів.

Поки я витала в хмарах, віддаючись роздумам про облаштування бібліотек, змогла розчути тільки тихе:

— Ваша Високість...

Що...? Принцеса тут?

Я вся стиснулася, у цей момент мріючи злитися зі стіною.

Вона не знає тебе. Вона не може тебе впізнати.

Продовжувала проговорювати про себе. Головне залишатися позаду і не висовуватися. Однак мене буквально розривало дике бажання хоч краєм ока поглянути на принцесу Одхан. Тому я стала позаду однієї зі служниць і акуратно підняла очі.

— Усі приготування вже готові? — трохи грубий і низький голос, який абсолютно не поєднувався з мініатюрною і витонченою фігурою принцеси, рознісся по всьому приміщенню.

На зріст вона мало не на голову була нижчою за мене, її вугільно-чорне волосся було зібране на голові в складну зачіску з кіс, прикрашену громіздкими золотими прикрасами, які точно були зроблені за допомогою магії, тому що від них йшло майже невловиме світіння. Та вся її голова була меншою, ніж її зачіска! Обличчя принцеси залишалося спокійним, навіть радше беземоційним. Однак її темні розкосі очі, здавалося, можуть зазирнути тобі в душу.  Одягнена вона була в сукню яскраво червоного кольору, що нагадувала язики полум'я, і, на відміну від моди в Лісовому Королівстві, тут спідниця починалася ледь не від грудей і, очевидно, складалася з кількох шарів тонких тканин. Одяг повністю прикривав її тіло, лише шия була нічим не прикрита.

І як їй не жарко в такому ходити?

Подумала я, і знову швидко опустила погляд.

— Так, Ваша Високість. У садах також уже майже закінчили виставляти столи. А... Його Величність...

— Його Величності я доповім сама.

Різко відрізала принцеса, і від її холодного голосу навіть у мене пробігли мурашки по тілу. Служниця, яка доповідала принцесі, вся з' зіщулилася і, низько вклонившись, відступила назад.

— Квіти розставити по периметру. Вільні.

Вона легко махнула рукою в нашому напрямку, і ми, вклонившись, так само задом пішли назад до дверей.

— Хоча... — голос принцеси змусив нас зупинитися, практично в коридорі.