Частина одинадцята. Розмова по душах.

Незважаючи на те, що відстань між спальнями і купальнею була не настільки довгою, шлях у мене зайняв набагато більше часу, ніж я припускала. Пересувалася я уривками: зробивши кілька кроків, одразу ж зупинялася і вслухалася, чи не йде хтось. Кілька разів я мало не зіткнулася з декількома солдатами. Єдине, що мені вдалося помітити, це мечі, що висіли у них на поясах. Значить вони не маги.

Ризикувати і використовувати свою нестабільну магію для відволікання я не стала. Краще прибережу свою «секретну зброю» на крайній випадок.

Добравшись до дверей купальні, я зупинилася і стала тихо вдивлятися в темряву. І навіть з моїм мізерним запасом магії я змогла відчути наближення мага. І не простого: я чітко могла відчути, наскільки енергійна і рухлива сила всередині незнайомця.

Мені стало не по собі, адже я точно не зможу захистити себе проти такого супротивника.

Перетворившись на слух, я уважно спостерігала, як тінь повільно наближалася до мене. Однак уже за кілька миттєвостей я трохи розслабилася, бо впізнала молоду служницю.

Дивно... Чому я раніше не помічала в ній магії? Хоча, судячи з усього, вона досить сильна, а тому приховати свою магію для неї не склало б труднощів, чи то за допомогою амулетів, чи то за допомогою тривалих тренувань.

— Зізнатися, я здивована і навіть захоплена, — тихо, з усмішкою на губах промовила дівчина. — Думала мені доведеться вас визволяти.

— Ти начебто хотіла поговорити? — злегка роздратована її тоном, запитала я.

Дівчина миттєво вловила мій настрій і на моє запитання тільки кивнула і рукою показала слідувати за нею.

Я лише мовчки пішла за нею. Завівши нас у невелику комірчину, яка за кількістю тут їжі, найімовірніше, слугувала маленькою коморою, дівчина, імені якої я так дотепер і не дізналася, раптом зупинилася посередині кімнати, обводячи уважним поглядом дрібненьке приміщення. Порахувавши щось у розумі, вона кивнула якимось своїм думкам і попрямувала до однієї з шаф.

Я ж залишалася німим спостерігачем, водночас заінтригована й налякана. У голові все продовжувало крутитися головне питання — хто, Перші вас побери, вона така?

Однак поки що я не могла придумати жодної причини, навіщо б їй знадобилося завдавати мені шкоди. До цього моменту, все, що вона робила — це допомагала мені не отримати покарання.

Поки я пропадала в думках, дівчина встигла відсунути дерев'яну полицю, за якою опинився досить вузький прохід.

— Прошу, Ваша Високосте, — дівчина схилилася в реверансі, вказуючи мені на прохід.

— Як... ти мене зараз назвала? — злегка запнувшись запитала я.

Значить мені все-таки не здалося.

— Обіцяю, що все вам поясню, але для цього нам треба пройти в більш... безпечне місце, — говорила вона вже з повагою, проте в її голосі все ж прослизали нотки переваги наді мною.

— Добре, тоді йди перша, — суворо вимовила я, так, як вчила мене няня. Вона завжди повторювала, що хоч я і незаконнонароджена дитина, все ж королівської крові, а отже, зобов'язана вміти тримати обличчя.

На губах незнайомки прослизнула тінь усмішки, і вона кивнула, немов схвалюючи моє рішення, і пірнула в темряву проходу. Зробивши глибокий вдих, сподіваючись потім не пошкодувати про це рішення, я пішла за незнайомкою.

***

Щойно мені здалося, що ми вже цілу вічність ідемо в темряві, як дівчина несподівано зупинилася і злегка обернулася до мене. Перше, що я почула, був звук хвиль, які мирно б'ються об пісок. Я кілька разів моргнула, щоб зосередити свій погляд на дівчині. Помітивши, що я хоч і насторожено, але уважно спостерігаю за нею, незнайомка відкриває переді мною старі дерев'яні двері, пропускаючи мене вперед.

Опинившись на свіжому повітрі, я не змогла втриматися і нарешті зробила повний вдих. Ох, як же це приємно знову опинитися посеред природи.

Місце, в яке привела мене дівчина, виявилося невеликим пляжем, мабуть, він розташований позаду замку. З обох боків він був огороджений надійними скелями, які робили це місце досить відокремленим.

Молода служниця розслаблено потягнулася, вбираючи повні легені запаху океану, і з легкою посмішкою пройшла повз мене. Зупинившись на березі, вона швидко скинула з себе легкі сандалі і ступила босими ногами у воду.

Її обличчя розслабилося, щоки порожевіли, та й колір шкіри став здоровішим, і здається, ніби до цього вона й не була живою зовсім.

— Не стійте там, Ваша Високосте, приєднуйтесь, — невимушено сказала вона мені.

Розправивши руки, вона в блаженстві закинула голову. І в цей момент вода біля її ніг затремтіла, і стала поступово обвивати її щиколотки, а потім і зовсім дійшла до колін, немов намагаючись захистити її.

Вона маг води.

Тепер це пояснювало багато чого.  Незважаючи на свою гнучкість і вміння підлаштовуватися під будь-який клімат, магам води все ж було досить важко жити далеко від джерела їхньої сили. За допомогою води вони не тільки можуть поповнювати запаси магії, а й за легендами можуть і лікувати нею. Однак поки що, принаймні в нас у Лісовому Королівстві, нікому не вдалося довести цей факт.

Ось тільки наблизитися до неї я так і не наважилася. Мене поступово починала накривати дика втома. Переживання за близьких мені людей, за Королівство, та й усі ті прояви людської жорстокості, які я побачила сьогодні, на додачу до того, що за весь день я присіла тільки під час обіду, — все це зводило мене з розуму і робило дратівливою. А тепер ще й ця дівчина, доволі сильний маг води, яка знає хто я така. Здається, я зараз вибухну.

І знову, немов вловивши мій настрій, вона тут же обернулася до мене, і її вираз обличчя знову став серйозним.

— Тепер можете ставити запитання.

Ну дякую, що дозволила!

Хотіла було сказати я, але вчасно прикусила язик. Влаштувати істерику можу і пізніше.

— Ти хто така?

— Моє ім'я Карін, — дівчина вклонилася і приклала три пальці до чола.