Частина восьма. Королівство Одхан.

Я мимоволі затримала дихання, і стала нервово потирати долоні об штани. Кивнувши, різко піднімаюся на ноги, збираючи наші сумки.

Перш, ніж вийти на палубу, я завбачливо прикрила голову і половину обличчя злегка пошарпаним, але чистим шарфом.  Рузан ніяк не прокоментував, але було помітно, що він теж нервує.

Весь той час, поки ми наближалися до порту Королівства Одхан, ми з Рузаном допомагали витягувати товар, щоб портові службовці могли провести огляд.

Що ближче ми підпливали, то виразніше стали виднітися червоні, незвичайної форми дахи будинків. На відміну від Лісового Королівства, де найвищою будівлею був палац і академія, а всі інші будинки були одноповерховими, тут вони ніби стояли один на одному, немов змагаючись, хто швидше зможе дотягнутися до неба. І тільки підпливши досить близько, я зрозуміла, що всі будинки з'єднані за допомогою мостів. І там, на горі, в самому центрі височів палац. Від кожного стовпа і стіни тягнулися стрічки здебільшого червоного і білого кольорів і різноманітних форм ліхтарики: он той схожий на рибу, а трохи далі за формою нагадував лисицю.

У порту вирувало життя: всюди гасали рибалки разом із торговцями, поруч із ними бігала дітвора, їхній сміх доносив до мене теплий літній вітер. 

Поки ми виносили товар на палубу, я на кілька секунд завмерла і з відкритим ротом розглядала місто, що наближається.

— Дивлюся, вони вже встигли прикрасити місто, — усміхнувшись, промовив Яфас, однак сам він стояв натягнутою струною, з підозрою дивлячись на портових стражників.

— А що за свято? — пошепки запитала я в Рузана, поки ми дружно вдавали, ніби зайняті тільки перенесенням коробок із товарами.

— Фестиваль Ліхтарів, — так само тихо відповів чоловік. — Попри те, що в Одхані можуть влаштувати фестиваль буквально з будь-якого приводу, цей же проводився тут споконвіку, щороку, але день завжди різний. У палаці завжди вираховують день, і щойно закінчується фестиваль, люди починають готуватися до наступного.

Я з відкритим ротом хапала кожне слово, вимовлене Рузаном.

— Свято триває три дні і дві ночі. Вдень люди дивляться, а деякі навіть беруть участь у невеличких виставах, ласують делікатесами від місцевих торговців, — чоловік гучно видихнув, забираючи в мене нещасний ящик, з яким я стояла в обіймах непристойно довгий час. — Ти побачиш. Зараз головна вулиця переповнена невеликими прилавками і людьми, що снують туди-сюди. Але нам це тільки на руку.

Я мовчки кивнула, і стала нервово заламувати пальці в одночасному очікуванні і страху ступити на сушу.

Щойно наше судно пришвартувалося, на борт спритно застрибнуло двоє солдатів. Старший із них (його видавала злегка вкрита сивиною голова) підійшов до Яфаса, ставлячи запитання і перевіряючи документи. Другий рішучим кроком попрямував до нас. Кожен його злегка нервовий і занадто різкий рух видавав у ньому новачка. Мабуть, тільки недавно вступив на службу. Рузан усміхнувся одним куточком губ, пропускаючи молодого юнака оглянути товар.

Той своєю чергою немов пес, причому в прямому сенсі цього слова, став обнюхувати ящики. А коли солдат опустився на коліна і став вистукувати по ящиках ритм, тільки одному йому відому послідовність, мій рот сам відкрився в німому питанні.

— Бережи вас Перші... що відбувається? — пошепки запитала Рузана, злегка нахилившись до нього.

— Це щось новеньке, — з губ колишнього капітана зірвався сміх, і склавши руки на грудях, він став уважно стежити за рухами молодого солдата.

— Якісь проблеми? — поруч зі мною одразу ж з'явився Яфас, і з таким самим подивом втупився в картину, що постала перед ним.

— Що везете? — усе ще не встаючи, вимовив молодий солдат.

— Тканини та посуд. Ваш командир уже перевірив документи. Та й я не вперше...

— Відкривайте ящики, — солдат, нарешті, випрямляється, і прийнявши, як він думав, серйозний вираз обличчя, втупився на Яфаса.

— Досить, Айдане, — ззаду пролунав низький голос командира. Від його спокійного, але водночас холодного голосу, Айдан скукожився, і лише кинувши на нас підозрілий погляд, попрямував до свого командира.

— Дивись мені без дурниць, Яфасе, — ховаючи документи у внутрішню кишеню, командир подивився на нашого провідника.

— Ображаєш, командире, — Яфас розвів руки вбік, посміхаючись на всі тридцять два зуби. — Це була всього лише безглузда... помилка.

— Це ти безглузда помилка в нашому Королівстві, — пробурчав командир, на що Яфас тільки розсміявся. — Перших на тебе не вистачає...

Забурмотівши собі щось під ніс, солдати рушили до решти кораблів, і я нарешті змогла видихнути.

— Ну, пташенята мої, було приємно провести з вами час, а тепер вимітайтеся з мого корабля, — кинувши нам наші речі, чоловік рукою вказав нам на трап. — І скажіть спасибі, що у вас документи не стали перевіряти. Будете винні.

Проходячи повз хитро усміхненого Яфаса, я злегка загальмувала.

— Безглузда... помилка, — задумливо повторила я, помітивши, як чоловік трохи сіпнувся. — Що ж ви накоїли? Побили когось? Наслали прокляття? Або... — я наблизилася ближче. — Убили?

— Так, — рявкнув моряк, і почав підштовхувати мене вперед. — Забери її від мене! Забудьте про борг, просто більше не з'являйтеся в мене перед очима, зрозуміло?

Махнувши нам на прощання, чоловік зник у каюті.

— Вчись, як треба вирішувати проблеми, —  відкинувши волосся назад, я впевненим кроком попрямувала вперед, проте помітила, як Рузан закотив очі, прикриваючи обличчя руками.

— Обов'язково візьму в тебе кілька уроків, але вихід у місто в іншій стороні.

Прокляття!

Тихо вилаявшись, я прочистила горло і, розвернувшись, попрямувала вже в правильний бік.

Не чекаючи на мене, колишній капітан пішов уперед, а я прискорилася, щоб не дай Перші, не втратити його з поля зору.

***

Піднявшись кам'яними сходами, ми нарешті опинилися в місті. Губи тут же розтягнулися в усмішці, коли поруч зі мною пробігло кілька дітей, тримаючи в руках різні фігурки, явно зроблені з паперу. Усі жителі були одягнені в схожий одяг: жінки здебільшого носили довгі сукні темних тонів, а збоку проходив розріз, проте виглядало це не вульгарно, а радше витончено. Але навіть попри те, що за кроєм вбрання були схожі, вони відрізнялися вишивкою, яка на кожній сукні була абсолютно різна. І в жінок, і в чоловіків було чорне волосся, розкосі темні очі, білосніжна шкіра, ніби її ніколи не торкалися літні промені сонця. Чоловіки були одягнені в легкі штани, піщаного кольору, і запахані лляні сорочки.