Частина друга. Вечеря та нове обличчя.

На порозі мене вже чекала няня. Вона орлицею дивилася, як я сором'язливо вибачаюся за те, що трохи запізнилася.

Замість відповіді, жінка лише цокнула язиком, і, хитаючи головою, завела мене в будинок. Там на мене тут же накинулися кілька молоденьких служниць і почали стягувати з мене одяг. Запхнувши мене у ванну, від якої пахло бузком, почали мене натирати різними маслами, так немов я не милася цілий тиждень.

Муки (і навіть невелика бійка) у ванній закінчилися, але далі на мене чекала примірка суконь і зачіска.

Я ліниво розвалилася на своєму улюбленому кріслі, оскільки сьогоднішній день і так висмоктав з мене всі сили. Я навіть не стала сперечатися, коли Аура дістала сукню смарагдового кольору, рукава якої були зроблені схожими на листочки. Спідниця виявилася прикрашена невеликими дорогоцінними каменями, як і воріт. Тканина була до неможливості неприємна: у мене все свербіло і кололо, ніби по мені повзав загін мурах. Корсет здавив мені груди, не даючи зробити повноцінний вдих. Здається, няня давно не брала з мене мірок. Але з хороших новин — у мене стали більшими груди!

Благо моє волосся Аура вирішила не сильно мучити. Зібравши його, вона підколола його гребенем, у вигляді лілії, залишаючи кілька передніх пасом красиво звисати, обрамляючи моє овальне обличчя.

Поглянувши на себе в дзеркало, я неусвідомлено затамувала подих, бо чітко побачила маму. У нас із нею схоже чорне пряме волосся, великі очі, ось тільки, якщо мені не зраджує пам'ять, у мами вони темно коричневого кольору, а мої сірі, як дощова хмара.

У відображенні я побачила, як няня, з неприхованим захопленням підходить ззаду до мене, обіймаючи за плечі.

— Ти чудово виглядаєш, Кліо, — з усмішкою промовила вона. — Ти так схожа на свою матір.

Замість відповіді, я лише стиснула губи. Я знала, що Аура в молодості була, хоч і не дуже довго, служницею в моєї матері, ще коли вона вперше потрапила до столиці Лісового Королівства. Тоді Аура була ще молоденькою дівчиною, адже тривалість життя в неї набагато менша, навіть ніж у найслабшого мага, бо вона не є носієм магії.

Розправивши плечі, я струснула головою, скидаючи ностальгічні напливи, від яких ставало тільки нудно на душі.

Уже біля дверей на мене чекав Насим, мабуть за наказом батька, щоб я вже точно не змогла втекти. Розумно. Я занадто сильно поважаю Насима, щоб так його підставити.

— Ваша Високість, — м'яко вимовив Насим, і злегка схилив голову, на знак привітання, як робить це перед іншими спадкоємцями. Законними спадкоємцями.

Радник простягає мені руку, і вичікувально дивиться на мене. Мене пересмикнуло від такого звернення. Однак виду я не подала, і простягнула руку у відповідь, міцно чіпляючись за нього, ніби сама боюся, що все-таки спробую втекти.

У повітрі кружляв аромат бузку. Ще одна причина любити Лісове Королівство — попри те, яка зараз пора року, цвісти тут може що завгодно. Одного разу я прокинулася раннім зимовим ранком, а крізь сніг проросли ромашки. Виявилося, що королева Наїр раптом відчула непереборне бажання випити ромашкового чаю.

Тільки-но ми пройшли головну браму, що вела прямо до королівського замку, я занадто голосно видихнула, через що Насим розсміявся.

— Це всього лише вечеря, — з посмішкою на губах вимовив Радник, і по-батьківськи погладив мене по руці.

— Це для тебе це «всього лише вечеря». А для мене кілька годин тортур. Презирливі погляди з боку королеви та її дочки, байдужість батька... Я втомилася від усього цього.

— Тобі доведеться проявити терпіння.

— Так, адже терпіння це моя сильна сторона! — роздратовано рявкнула я.

— Ти впораєшся, — Радник тихо розсміявся, зупиняючись.

І я тільки зараз помітила, що ми дійшли до дверей замку.

— А навіть якщо й ні, то хоча б буде що пригадати, — крізь сміх промовив чоловік, підштовхуючи мене до масивних, обплетених плющем, дверей королівського замку.

***

Я була не частим гостем у замку, і з останнього мого візиту оздоблення досить сильно змінилося. По периметру великого холу в повітрі висіли маленькі вогники, які створювали по-справжньому чарівну атмосферу. Попереду розташувалися великі сходи, зроблені з найміцнішого каменю, який добували рівно сім днів і шість ночей на півночі нашого королівства. Ці землі небезпечні через свою скелясту породу — майже вся територія це гори, вкриті шаром м'якого снігу. Самі сходи були повиті кущами троянд, так само, як і стіни, підлога та мармурові колони.

Мабуть, цього місяця королева Наїр віддала перевагу трояндам.

Мене зустріло кілька молоденьких служниць. Вони мовчки вклонилися мені, і жестами показали слідувати за ними. Дорогу до їдальні я прекрасно пам'ятала, проте не відмовила собі в задоволенні не поспішаючи пройтися замком і гідно оцінити його нове оздоблення.

Пройшовши підвісний міст, перила якого так само були оповиті дикими трояндами, ми опинилися в західній частині замку. Мене довели прямо до дверей їдальні.

Насилу відчинивши масивні двері, служниці ще раз скромно вклонилися, запрошуючи мене зайти. І тільки після того, як я ступила всередину, вони швиденько зачинили за мною двері.

Їдальня являла собою просторе приміщення, посередині якого стояв широкий дерев'яний стіл. Він був настільки великий, що якщо сісти на протилежний бік, то навряд чи зможеш розрізнити обличчя людини, яка сиділа навпроти тебе.

Права стіна була повністю зроблена зі скла, проте зараз скло було відсутнє, тому можна було відчути приємний аромат вечірнього літа. Тут, так само як і по всьому замку, замість свічок, тут літали вогняні кульки, створюючи таємничу атмосферу.

За столом уже сиділи всі бастарди, імена яких я навіть не намагалася вивчити. Усі сиділи, понуро дивлячись у тарілку, і щойно я зайшла, з нудьгуючим виглядом оглянули мене, і повернулися до свого попереднього стану.

Чарівно.