Частина 4. Ця Зловісна Карта Погоди!

Мореас Фрост

                                                           «ОКО» ДИЯВОЛА        

                                           Частина 4. Ця Зловісна Карта Погоди!

   Покинувши порт Портленд і пройшовши річкою

Колумбія, вийшли на океанічні простори. І відразу

опинилися в недружній погодній обстановці. Не в

міру сердитим виявився океан. І це не стало для

нас якоюсь несподіванкою. Саме про це кричали

всі можливі прогнози погоди. І якщо в перші пару

діб обстановка була дещо терпимою, то вже далі

ставало все гірше і гірше. І кожна прийнята карта

погоди ставила нас перед викликом - черговим

вкрай поганим прогнозом: те, чого ми серйозно

і недаремно побоювалися, уже ніякими долями

було не уникнути - цей підлий і вкрай підступний

супертайфун перехитрив нас!..          

      Так, пароплав, звісно, не гумовий. Але ті додаткові 150 тонн пшенички, на радість нашому мастеру, хоч і з великими труднощами, але таки вляглися під кришки трюмів - вони ледве-ледве закрилися. Довелося навіть матросам подекуди по-розігнати лопатами горби по невеликих пустках у кутах.
      - Євгене Станіславовичу, до приходу судна в наш порт візьміть собі на замітку, щоб не забути підготувати «Морський протест»* щодо негоди, - звертаючись до третього помічника, який до того ж був вахтовим офіцером у день відходу, мастер не приховував радості з приводу благополучного завершення навантаження.
      - По приходу спрацюємо по цій темі, як годиться, не можете сумніватися, Сергію Леонідовичу! Адже не вперше, - кивнув «третій».
      Він на пару з вантажним, другим помічником супроводжували мастера і головного стивідора* терміналу під час заключної перед закриттям комерційних документів процедури огляду та опломбування кришок трюмів.
      - Важкувато, звісно, сидимо, - капітан, перегнувшись через борт, кинув прощальний погляд на залитий світлом прожекторів терміналу простір між причалом і бортом судна і звернувся вже до «другого». - Але зате остійність* на висоті, чи не так, Сергійовичу?
      - Остійність - навіть із пристойним запасом. А ось зимову вантажну марку вибрали фактично на сто відсотків. Щоправда, з вашим останнім доважком кілька градусів диферент* на корму отримали. Але тут уже нікуди не дітися, спробуй вгадай... Тепер-то стало зрозуміло, треба було воду у форпіку не чіпати, а викачати все з ахтерпіка.
      - Ну, це не настільки істотний диферент. Можна і з ним рухатися без проблем. Але ніколи не пізно перекачати все з корми на бак. Поспостерігаємо по ходу, і, якщо що, не питання, качнемо, виправимо дефект.
      Делегація пішла в каюту капітана, куди щойно проводили представників митниці та влади порту для виконання остаточних формальностей щодо відходу судна. По суті, в порту нас уже ніщо не тримало.

      ... Уже добігала кінця поточна доба, коли на борт піднявся лоцман, і пароплав, давши прощальний гудок, відвалив від причалу терміналу. Попереду судна, супроводжуючи, як і під час заходу в порт, ішов крихітний буксир, потужним прожектором висвітлюючи собі і нам шлях далеко попереду. Він і забере на виході з річки лоцмана на свій борт.

       Виходити глухої ночі з незнайомого іноземного порту зазвичай завжди не дуже весело, пристойно тривожно. Навіть, можна сказати, неприємне відчуття долає, коли пароплав, ідучи в море в темряву, ніби, справді, розчиняється в темряві. А до того ж його зустрічає бурхливо кипляче, штормове, лякаюче море. Але не стояти ж в очікуванні ранкової зорьки повністю готовому до відплиття судну, тим паче валютою оплачуючи дармову погодинну стоянку біля причалу. І так мимоволі непристойну лишку проторчали в порту не по справі через негоду. Уже майже півдороги до дому можна було спокійно здолати за той час, поки всі великі й дрібні дощі тут перечікували.

      Але в будь-якого пароплава, і неважливо, чи то день, чи ніч, завжди є свої очі та вуха. Очі - це дві радіолокаційні станції, скорочено РЛС або, для зручності, просто локатори, які стоять на капітанському містку симетрично, з різних його боків. Для стислості і в просторіччі їх по-іншому називають радарами. Вони видають оглядову картинку всієї обстановки навколо судна, що йде, аж до відстані 50-и миль радіусом. Це круто! І неоціненно для штурманів, які ведуть судно. Особливо в нічний час. Або навіть удень, коли щось, наприклад, у вигляді туману, не дає можливості візуального спостереження за навігаційною ситуацією. Бо, не дай боже, запросто можна зіткнутися з якимось зустрічним плавзасобом або напоротися на будь-що в непроглядній пітьмі або в умовах обмеженої видимості. До того ж звивистою річкою йдемо, уздовж країв млявих берегів, нічим не освітлених, а ще, буває, й острови зустрічаються на шляху. І вночі русло річки і всі можливі перешкоди на шляху не дуже-то проглядаються, як удень, хоч у десять біноклів у них п'ялься. Тож без такого всевидющого приладу, як радар, сучасному судноводієві не обійтися ніяк, тим паче, коли судно просувається річковим фарватером. А так весь-весь навколишній простір відбивається на екрані такого локатора.

      Однак, взагалі-то, у звичайному режимі переходів від порту до порту, як правило, достатньо роботи й одного з них. Це коли судно у відкритому морі або океані слідує. І то вмикається лише короткочасно, так, для генерального контролю за обстановкою. А, припустімо, коли проходить у вузькостях якихось, або протоках, або інших напружених судноплавних місцях, то неодмінно обидва радари задіюються. Про всяк випадок. А раптом щось трапиться з одним із них... Тоді другий прилад підстрахує. Це, наприклад, під час розходження із зустрічним судном в умовах обмеженого простору або видимості. І настає справжнє горе для судноводія, якщо не дай боже в незручний для них момент з ладу вийдуть один за одним одночасно обидва радари. Таке хоч і вкрай рідко, але трапляється... Як кажуть, за законом підлості...