Частина 1. Одкровення «Стомленого» Моряка

«Око» Диявола.    

      Цікаво, чи є в цьому світі хтось, хто може сміливо стверджувати, що йому вдалося побувати в самому центрі жорстокого супер-тайфуну? Не поспішайте напружуватися, можу сказати однозначно і напевно - навряд чи! Ну, хіба що крім моїх співтоваришів з екіпажу геройського теплохода «Юрій Савінов». Напрошується питання, чому?.. А тому що потрапити в епіцентр, по-науковому в «око», такого підступного і безжального монстра за бажання і без нього, зрозуміло, можна, і навіть легко. Ось тільки вибратися з його жорстких обіймів, він не дозволить! Хіба що може кинути один шанс із тисячі, а то й мільйона! Наш пароплав свій єдиний шанс не упустив... Фортуна повернулася до нас своїм ласкавим боком...

      А взагалі там витворюються неймовірні, незбагненні, нереальні чудеса.  

=========

На обкладинці:  Вид із космосу вихрової структури супер-тайфуну. У його епіцентрі - яскраво

                           виражене так зване «око» - безхмарна область, по суті, безвітря.   

---------------

 Мореас Фрост  

                                                       «ОКО» ДИЯВОЛА

   Важко дався минулий рейс Головному Герою.

Та чи тільки йому? Усьому екіпажу та й самому

пароплаву, звичайно. Адже вони один з одним

однозначно міцно пов'язані. Але поки що лише

дуже приблизно можна здогадуватися, що там

конкретного відбувалося в тому незвичайному,

навіть дивовижному рейсі? А в цей урочний час

Герой в спокійній та ненав'язливій обстановці

знаного припортового ресторану відчайдушно

намагається привести свої думки і тіло в більш-

менш прийнятну форму після певних наслідків

вчорашнього ресторанного загульного струсу

на хвилі психологічної розрядки по свіжайших

слідах спогадів про смертельно небезпечний

рейс, що канув в історію

                                  Частина 1. Одкровення «Стомленого» Моряка

      Кінець жовтня 1977 року. Теплохід «Юрій Савінов» увійшов у бухту Золотий Ріг, прибувши з американського Портленда, найближчого материкового порту США, що на кордоні з Канадою, до самісіньких засіків забитий стратегічно важливим і затребуваним для країни вантажем - зерновою пшеницею, після своїх неймовірних поневірянь у північно-західній частині Тихого океану. Прийшов неабияк побитим і ґрунтовно потерзаним. Але гордим і непереможеним. А, між іншим, День народження у нього цього місяця якраз. Рівно рік, як зійшов зі стапелів Гданська (Польща). І так не по ділу потворно тряхнуло бідолаху напередодні під Алеутами! Значить, життя довге передбачається і світле. І його, і наше...

      У стольному граді Владивостоці нині незвично тихо, безвітряно. Класичний для Примор'я оксамитовий сезон давно позаду. І погода холодна, сира, вогка. Тому, як зазвичай у цю пору року, зовсім не затишно. Ще й мерзенний дощик ні-ні та косячить. А зовсім недавно, під час нашої відсутності, кажуть, тут, треба ж тобі, тайфун залітний, хоч і лише краєчком пера зачепивши, пробігся, ну, і трохи по-пустунствував! А багато-то для горбистого міста і не треба. Тут і невеликих, але стійких опадів, не кажучи вже про божевільні зливи, цілком вистачає, щоб з усіх прилеглих сопок нанесло поганої води в немислимо кошмарному обсязі. І, як результат, деякі вулиці без асфальту залишаються - змиває його до біса собачого, та й інфраструктура міста страждає неабияк. Але начебто все позаду, всіма пережито, сховалося, занурившись у минуле. І життя, само собою, налагодилося, тече, триває, що відрадно констатувати... Та, в принципі, місту не звикати до подібних колотнеч, не в перший раз…

      Морський вокзал. Ресторан «Хвиля».

      Зараз тут, не в приклад вчорашньому вечору, що відгуляв, спокійно. У цей час у залі практично немає відвідувачів. Ще тільки-тільки офіційно заклад відчинився, і, мабуть, цілу годину тут особливого шуму не передбачається. І, слава Богу! Так тиші хочеться... Передихну, розслаблюся, трохи душею відійду... Обідня перерва для радянських трудівників із прилеглих контор і установ, зрозуміло, з тих їхніх представників, хто має солідніший достаток, настане лише з 13.00. Сюди вони стікаються на щоденні комплексні обіди зі стандартних чотирьох страв. Який-небудь необтяжливий салатик, далі, зрозуміло, перше блюдо на вибір із двох-трьох варіантів, плюс традиційне, як правило, з картоплею - «друге», ну і, звісно ж, під завісу компот або там сік якийсь... Загалом, по суті, той самий повсякденний набір страв тих же їдалень, хіба що приготований з «більшою любов'ю» і з більш якісних і свіжих продуктів. Ну і, зрозуміло, сервіс не можна скидати з рахунку - блискучу білизну скатертини на столі з приладами, подачу їжі з рук послужливої ввічливої офіціантки. Треба сказати, не надто дешево обходяться обіди ці для громадян - у межах трьох, а то й більше рубликів проти максимум півтора в системі закладів громадського харчування - їдалень. Разюче... І це якщо «на суху» сидіти. Звичайно ж, «на суху», а як іще? Адже робота «простих трудівників» чекає далі, як-не-як відповідальна. Це у вихідні хіба що, коли-ніколи ввечері, можна собі дозволити вольність якусь, загульний вихід. Тут уже й «бугі-вугі» всякі можна буде від душі по-розводити... А в середині робочого дня і посеред трудового тижня... які вже тут послаблення можуть бути?.. Хоча ось... деякі - і не без них... Це - вже вища управлінська ланка. Можуть собі дозволити і «накатити» злегка серед білого дня. А хто має право їм заборонити?.. Кому їх контролювати або, чого гірше, забороняти?.. Тим паче обідають, як правило, не в гордій самоті, а з дамами своїми представницькими на пару, коханками за сумісництвом. Дамочки їхні теж ось - цікавий прошарок радянських громадян. Начебто безпосередньо при деяких благах нібито перебувають... Та тільки можуть їх хіба що лише злегка помацати, тимчасово відчути. Ну і, зрозуміло, скуштувати таким ось тривіально буденним способом. Кумедно буває за ними поспостерігати з боку. Іноді вельми цікаве видовище! Ну, та бог із ними, це буде ще не скоро, коли вони тут з'являться...