Міла йшла до океану у глибокому внутрішньому турбулентному стані. Її кроки були важкими, а серце боліло від невтішної болі та розчарування. З кожним кроком вона відчувала, як біль і скорбота збільшувалися, переповнюючи її душу та замітаючи розум.Міла мовчки пройшла через піщаний пляж, знаходячись в глибокому внутрішньому діалозі з собою. Її взгляд був втоплений у недоторканість горизонту, де небо зливалося з морем, створюючи безмежний образ спокою та загадковості.Кожен крок був випробуванням для Міли, але вона продовжувала йти, знаходячи в собі останні залишки сили та вольової напруги. Її рухи були монотонними, безжиттєвими, немов вона існувала в іншому світі, де час зупинився, а її душа була піддана величезному випробуванню.Міла знала, що її вчинок може віднести її від цього світу, але вона відчувала, що це більше не має значення. Її єдине бажання було звільнитися від болю та страждань, які відчувала її душа. І так, з кожним кроком до океану, вона наближалася до вирішального рішення, яке змінить все її життя. Дівчина дійшла до прірви.Міла стояла на краю обриву, вітер розчісував її волосся, а очі відблискували від слвз. Вона відчувала, як біль і зрада стискали її серце, залишаючи за собою лише порожнечу та відчай.Поглядом Міли залишалася фіксовано на безкрайній воді океану, яка спокійно лоскоталася обривом нижче. Вона відчувала, як змішується глибокий біль і розчарування, які витікали з її серця, перетворюючи її думки в безодню темряви та безнадії.Захопившись диханням, Міла крок за кроком підходила до краю обриву, відчуваючи, як земля під нею коливається, немов хотіла відштовхнути її назад. Але вона була вирішена - вирішена кінчити з цим болем, який розривав її душу на шматки.Тихим кроком Міла наблизилася до краю, відчуваючи, як пульс б'ється в її вухах, а кожен момент стає важчим за попередній. Але вона знала, що це краще, ніж терпіти подальше страждання, ніж жити з розбитим серцем та зрадою, яка отруює її життя.Піднявши очі до неба, Міла шепотіла останні слова прощання, перш ніж вона закрила очі і зробила крок у вічність, відчуваючи, як вона вільно падає у прірву невпинного болю та страждання.
Відредаговано: 14.03.2024