Неписані правила

Голлі

Увечері я вдягла вільний сірий спортивний костюм і повільно спустилася донизу. Навчальний корпус уже поринув у дрімоту, і в головному холі не було жодної душі.

Я тихо штовхала важкі вхідні двері й вийшла на прохолодне вечірнє повітря. Океанський вітер миттєво обпалив щоки холодом. Повернувши голову праворуч, біля масивної кам'яної арки я помітила сизий струмок диму, що повільно розчинявся в сутінках.

Я повільно, майже безшумно виглянула за ріг.

Спираючись плечем про холодну гранітну стіну, стояв Нейт. Світло тьмяного ліхтаря м'яко окреслювало його силует, перетворюючи кожну лінію на витвір мистецтва. Він стояв у розслабленій, виклично-зверхній позі, злегка закинувши голову назад. Між його довгих, чуттєвих пальців тліла тонка сигарета.

Він зробив глибоку, повільну затяжку. Рубіновий вогник на кінчику спалахнув яскравим, гарячим світлом, підсвічуючи його чітко окреслені вилиці, гостру лінію щелепи й темні, небезпечні очі. М'язи на його шиї натягнулися, коли він на кілька секунд затримав дим у легенях, а потім повільно, крізь ледь прохилені пухкі губи, випустив щільну густу хмару. У кожному його русі відчувалася тваринна грація, прихована сила та дика, небезпечна привабливість, від якої в мене перехопило подих, а по тілу пробігла хвиля задушливого жару.

У цей момент Нейт повільно повернув голову.Його сірий погляд уповільнено ковзнув у мій бік і миттєво прикував мене до місця.

Серце дико катольнуло десь під горлом. Порушивши заціпеніння, я різко відсахнулася назад і миттю забігла назад у хол, притиснувшись спиною до важких дверей, поки власне прискорене дихання луною відбивалося від високих стель.

Саме в цей момент двері кабінету прочинилися, і на поріг вийшла місіс Боффорт з пашкою паперів у руках. Її уважний, холодний погляд миттєво прикував мене до місця.

— Голлі, чудово, що ти тут, — сухо мовила вона, злегка поправляючи окуляри. — А де містер Блеквуд?

— Я йому не мати, щоб слідкувати за кожним його кроком, — спокійно відповіла я, склавши руки на грудях і намагаючись приховати прискорене дихання.

У цю саму секунду важкі вхідні двері гучно відчинилися, впускаючи всередину клуби вогкого океанського повітря. На порозі з'явився Нейт. Він неквапливо засунув руки в кишені штанів і кинув на директорку байдужий погляд.

— Вибачте. Просто дихав свіжим повітрям, — його голос звучав так само низько й хрипко, а в кутку губ досі жевріла ледь помітна тень зухвалої посмішки.

— Що ж, раз усі в зборі — пройдемо за мною, — суворо підсумувала місіс Боффорт, навіть не чекаючи на наші пояснення.

Ми мовчки рушили за нею. Жінка провела нас крізь довгий напівтемний коридор до непримітних залізних дверей, за якими повертом донизу вели круті кам'яні сходи. Коли ми спустилися на цокольний поверх, вона клацнула вимикачем. Старі люмінесцентні лампи неприємно затріщали, спалахнувши тьмяним, мертвотно-жовтим світлом.

Підвал зустрів нас задушливим, сирим холодом та важким запахом гнилі. Стіни з темного каменю були вкриті товстим шаром чорної плісняви, а зі стелі повільно капала солона вода.

Наша задача була відмівати підвал від чорної плісняви. Це жах. Що за покарання таке? 

Щойно важкі кроки місіс Боффорт та завгоспа стихли нагорі, а двері цокольного поверху з клацанням зачинилися, тиша в підвалі стала практично відчутною на дотик. Лише поодинокі краплі води з гучним звуком зривалися зі стелі, падаючи в іржаві відра.

Я з силою вмочила важку щітку в мильну воду й почала з люттю терти вкриту пліснявою стіну.

— Знаєш, хлопчик, твій мовчазний протест виглядає максимально безглуздо, — розітнула я тишу, не повертаючи голови. — Чи ти боячись розкрити рот, втратиш статус шкільного альфа-самця?

Нейт навіть не здригнувся. Він повільно викрутив ганчірку, і струмінь брудної води з плюскотом упав на цементну підлогу.

— Заткнися, — процідив він крізь зуби. Його голос лунав загрозливо низько, відбиваючись від сирих стін. — Твій голос діє мені на нерви більше, ніж цей сморід.

— Оу, яка вразлива королівська натура! — я отруйно посміхнулася, спираючись на держак щітки й виклично оглядаючи його мокру від поту й мила футболку, яка обліпила його точене тіло. — Якщо тобі важко працювати поруч зі мною, можеш поплакати в куточку. Я нікому не скажу.

Нейт різко повернувся до мене. Очі спалахнули темним, небезпечним вогнем. Він ступив крок у мій бік, скорочуючи відстань до мінімуму, і з силою кинув щітку у відро. Бризки брудної піни летіли прямо на мої спортивні штани.

— Ти гадаєш, що це гра, пташко? — він нахилився до мого обличчя, випромінюючи лиховісне тепло. — Вважаєш себе занадто розумною? Подивимося, як ти заспіваєш, коли залишишся тут одна.

З цими словами він розвернувся й рушив до виходу.

— Ей! Ти куди зібрався? Їхній наглядач повернеться за годину! — вигукнула я йому в спину, але Нейт навіть не зупинився.

Він легко штовхнув важкі двері, вийшов у коридор і... КЛАЦ!

Замок із глухим звуком заклацнувся. Чи то двері зачинилися самі під своєю вагою, чи то цей ідіот навмисно засунув засувку з іншого боку — але лампи під стелею раптом загрозливо заблимали, кілька разів тріснули й з гучним тріском остаточно згасли.

Підвал поринув у непроглядну, суцільну пітьму.

Повітря миттєво стало важким і крижаним. Солоний запах океанської вогкості раптом здався мені задушливим. Легені стиснула дика, тваринна паніка. Серце дико калатало в ребра, лунаючи в вухах мов набайт. Поодинокі краплі води, що капали зі стелі, тепер здавалися кроками когось невидимого й страшного в цій підземній пастці.

— Блеквуд! — крикнула я, але власний голос видався мені чужим і тремтячим.

Скинувши гумові рукавички, я наосліп кинулася вперед, перечепившись через відро, яке з гуркотом покотилося підлогою. Не пам'ятаючи себе від страху, я добігла до дверей і з силою вгатила по них долонями:

— Нейт, відчини! Заразо, відчини негайно!