Ой, на Івана, ой, на Купала...
ЕПІЛОГ
Взявшись за руки Максим та Іванка стибнули через вогнище. А потім ще й ще. Що не кажи, а веселе свято Івана Купала!
Після цього парочка вирішила прогулятись біля річки. Взявшись за руки пара пішла берегом, залишивши пісні та музику десь позаду. Іванка та Максим присіли на землю, вкриту зеленою соковитою травою і дивились на віночки, які пропливали повз по воді.
— Я радий, що твій віночок приплив до мене в руки, — несподівано порушив мовчанку Максим, усміхнувшись до дівчини.
— Приємно це чути, — промовила Іванка, відчуваючи як радісно та несамовито калатає її серденько в грудях.
— О, дивись яке зоряне себо сьогодні, — вказав рукою хлопець вгору. — А я між іншим на астронома вчуся, — додав він, лукаво зблиснувши очима.
— Та невже?! — пирснула дівчина, щиро розсміявшись.
— Так, — дуже серйозно відповів Максим, а потім. І собі засміявся.— Але є щось в небі таке, що так і манить мене. Я люблю роздивлятись зірки ввечері.
— І я, — тихо додала дівчина.
Вони лягли на траву та почали роздивлятись зірки, вказуючи то на одну, то на іншу, називаючи сузір'я. Раптом одна з зірок почала стрімко падати. Іванка та Максим подивились одне на одного, а потім кожен з них швидко загадав бажання. І хтозна, може воно було одним на двох?
#3649 в Любовні романи
#827 в Короткий любовний роман
Відредаговано: 26.06.2024
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
