Розділ 1 Іванка

Іванка

   Іванка написала чергове повідомлення загадковому Дейву, не забувши поставити вкінці смайлик, і призадумалась: хто б міг бути під цим ніком? Вже місяць в них щодня відбувається  шалено цікава перписка, але справжнє ім'я Дейв так і не розкрив. Те ж саме звісно робила і вона, Іванка Верба, переписуючись під ніком Цукерочка. Ні, ну а що? Загадковий Дейв так і не зробив першого кроку, розкривши себе. Добре, нехай буде інтрига і загадковість до останнього. Іванка прийняла ці правила гри.

   Скоро буде Івана Купала, і вони все одно зустрінуться, як і домовлялись на народному святкуванні цього свята. Правда їхати доведеться далеко —   з Києва аж в Карпати, але вона любила мандрувати, дорога налаштовувала її на мирний філософський лад, тому Іванка була в передчутті хороших відчуттів.

   Зустрітись на свято Івана Купала, коли в році найдовший день і найкоротша ніч, вони вирішили недарма, адже, як виявилось в переписці, обоє любили це свято, було в ньому щось інтригуюче та містичне, адже в ніч на Івана Купала було очищення за допомогою вогню та води- всі бажаючі обливались водою, що мала цілющі та очищувальні властивості та стрибали через вогнище.  До того ж дівчата гадали на судженого. Вони пускали вінки, які плели з квітів та трав, по воді, а хлопці їх діставали. Якщо дівчина поцілувала парубка, який дістав її вінок, то вони ставали парою.

   Тому це мала б бути найцікавіша та найкоротша ніч в житті, яку Іванка про пустити просто не могла.

   В домовлений день Іванка виїхала з Києва потягом, який повіз її на зустріч невідомому та жаданому. Вийшовши вранці на перон, ще дещо заспана, але повна завзяття та енергії дівчина пішла в бік автовокзалу. Нарешті знайшовши свій рейсовий автобус, що мабуть бачив ще початок 80-х, вона зайшла досередини, де вже не було де і яблуку впасти. Все ж Іванці пощастило, і їй поступився своїм місцем молодий хлопець.

   Трясло всю дорогу, тож, коли дівчина вийшла з автобусу, то зітхнула з полегшенням. Вона поселилась в милому дерев'яному готелі, що стояв серед дерев у невеличкому гірському містечку.

   Свято було назначено на вечір, тож Іванка поснідала, відпочила з дороги, а потім почала вдягатись —   ще ж треба було дістатись до місця проведення свята.

   Іванка одягнула довгу вишиту сукню з бавовни, яка була вишита червоними маками, а на ноги —  бежеві сандалії. Дівчина розпустила волосся та одягла на голову вінок з живих польових квітів, який власноруч сплела перед святом. Готово. Тепер можна було рушати на святкування Івана Купала. Востаннє поглянувши на своє відображення в дзеркалі, Іванна вийшла з кімнати.

   До місця святкування вона дісталась досить швидко, адже йти було недалеко. Доходячи до пункту призначення, Іванка почула гучну музику, пісні та сміх. Зайшовши на територію проведення дійства, вона побачила дівчат і хлопців у вишиванках, які весело спілкувались, а посередині —  велике багаття, вогонь якого, здавалось, сягав самого неба.

   До Іванки підійшов гарний чорнявий хлопець і запитав:

   — А звідки це така красива дівчина? Та ще й одна?

   — З   Києва, — в тон йому відповіла Іванка. — Поки що одна, в мене тут домовлено про зустріч.
   — Шкода, — щиро промовив хлопець і зник —  побіг до гурту хлопців, що стояли неподалік вогнища.

   А Іванка почала роззиратись на всі боки, намагаючись знайти Дейва. Вони навмисне не давали одне одному ніяких фотокарток, щоб було цікавіше. Лише описи. Хлопець прислав їй про себе наступне: «Молодий привабливий, та не тільки ззовні звабливий. Впізнаєш мене за впевненим виглядом, русявим волоссям та квіткою лілії».

   Жодних суб'єктів, що підходили б під цей опис вона поки що не побачила, тож вирішила поки послухати купальських пісень, що гарно виспівували дівчата. Особливо їй сподобалась одна:
 

Ой, на Івана, ой, на Купала

Ой на Івана, ой на Купала
Ой, там дівчина квіти збирала.
Квітоньки збирала, віночок сплітала,
Тай на синю хвилю, на Дунай пускала.
Ой, пливи, віночку, та по синій хвилі,
Та до тої хати, де живе мій милий.

Заплету віночок, заплету шовковий,
На щастя, на долю, на чорнії брови.
Ой, пущу віночок на биструю воду,
На щастя на долю, на милого вроду.
Ой, поплинь, віночку, прудко за водою,
На щастя, на долю милому за мною.

   Іванка приєдналась до гурту дівчат, що збирались пускати вінки за водою. Весело перемовляючись, вони рушили в бік річки. Іванна нахилилась та з завмираючим серцем пустила свій віночок по воді. «Ну, не підведи»,- подумала дівчина про себе. Вінок поплив і пристав до іншого берега, де були хлопці. Один з них нахилився та взяв його до рук. Це був він...В руках хлопець тримав лілею.