Ой на Купала...

2 розділ

 

 Нам приємно, що ви читаєте та вказуєте на наші помилки, всі вони беруться до уваги.             В творі буде багато, описів місцини і відчуттів наших героїв, це все робиться для того, аби спробувати по максимуму, затягнути, вас, у атмосферу села та його звичаїв, передати ці неймовірні відчуття. Знову ж таки, ми будемо опиратися на ваші коментарі та побажання.

 

 

 

Коли тобі погано – прислухайся до природи.

Тиша світу заспокоює краще, ніж мільйони непотрібних слів.

Конфуцій

 

  Так, пора пакувати валізку. Так так саме валізку, в яку кину найнеобхідніше. Бо знаючи себе можу взяти весь одяг, а носити леше 3 речі. Ну хоча я їду майже на місяць. Витягую з шафи пару шортів, велосипедки і улюблені джинси, беру декілька футболок, майок та топів, улюблену сукню, хоча куди я її там одягну.  Але як можна залишити таку красу: легка котонова тканина, вільна спідниця, трішки нище колін, V-подібний виріз, який до самої талії оздоблює вишитий беріжок, та широкі рукави, теж з дивовижно вишитими візерунками квітів. Взуття, зарядне, навушники …  ніби все.

-    Мам, тат! Я готова! – голосно сповіщаю батьків.

-    Не передумала добиратися потягом? Тато може тебе відвезти. – виглядає з кухні білява голова мами.

-    Ех, мамінько,  не розумієте ви всієї краси потягів. Тільки уяви, вагон, стукіт коліс, брянчання ложки об скляну чашку …

-    Таргани, неадекватні сусіди,  крик невдоволеної життям провідниці ось тобі й вся атмосфера. – по доброму бубнячи перебиває мене.

В чомусь таки вона й права, але ми цього не визнаємо. Вона взагалі в мене, класна жіночка, з незгасаючим ентузіазмом.

-    Лінко, що там ти готова? Давай виїжджати, якщо не хочеш запізнитися. – тато єдиний, з сім'ї, хто кличе мене Ліною. Хоча він правий в 15:00 відправлення.- Щось в тебе замало речей, як на місяць. – з сумнівом дивиться на мою валізу.

-    Ой та, як би я взяла більше ти б теж був не довольний. І так я готова.

-    Мам, бувай не забувай. І удачі тобі на твоїй супер важливій конференції.- обіймаю та цьомкаю її в щоку.

  Вона у мене мовознавець германських мов, просто фанатик своєї справи. Ну це можна зрозуміти по моєму імені. Тут взагалі, з ним, заплутана історія. Я мала бути АдЕліною, але тут втрутилася бабця, що нібито мені, вже давно долею вготоване ім'я, Ада. Є у нас одна легенда… Так от, мама вирішила, що псувати відносини зі свекрухою, остання справа, тому я АдАліна.


З татом швидко добираємося до вокзалу  та знаходимо потрібний вагон.
-    Так, Лінка щоб була там обережно, помогала старшим, не влипала в історії. – дає важливі настанови тато. Слухаю його з посмішкою.- І надзвичайно важливе завдання від мене.- з усією серйозністю продовжує. – постарайся знайти мені зятя.

  Ось вам і суровий директор на роботі і сваха вдома , в образі мого тата. 

-    Тат для чого мені така головна біль, та й пожалій людину. – мені іноді здається, що я їм набридла і вони хочуть чим швидше мене відправити. Та все ж таки знаю, що вони мене люблять.

-    Ну – ну. Добре йди займай вагон, – обіймаючи мене промовляє,- і не забувай дзвонити. Батькам привіт. 

  Ну чекай мене, край мого дитинства, подумки промовляю я заходячи до мого купе. Мені надзвичайно пощастило бути самій, можна спокійно зайнятися улюбленими справа, тобто слухати музику та читати черговий романчик. Так так так, я людина яка не хоче відносин просто фанатію від романів, фентезі та книг де описуються почуття, і просто неймовірні хлопці. Підкажіть де знайти такого в реальності.

  І ні я не противниця стосунків, просто вважаю, що всьому своя пора та місце. Та й віру в долю ніхто не відміняв. Мені здається що в кожного з нас є своя дорога, роздоріжжя і варіанти вибору, але все це вже кимось прописане, хоча, ми й безперечно, самі вибираємо свої шляхи. Багато цих шляхів перетинаються, але лише один може йти в унісон з твоїм. Я такого, ще не зустріла, та й зі своїми стандартами сумніваюся, що такий знайдеться.
  Вставляю навушники в вуха і під улюблені пісні проходить половина дороги.
  Діставшись на вокзал, шукаю потрібний автобус, ледь не спізнююся. Ну все як завжди… Але ще трішки і буду в таких рідних краях. 

 

2 години по тому

  Тихий вечір… Вдихаю повітря на повні груди. Медово-п'янкий запах липи та солодкий матіоли, на повну заповнює мої легені, якщо пахне липа, отже, скоро дідусь викачає, смачнючий, липовий мед. Спражена сонцем земля, з полегшенням видихає, з настанням вечора. Тихий шелест листя та спів цвіркунів у нескошеній траві, дарує спокій та тепло душі. 
  Дивно, але мене завжди тягнуло сюди, ніби хтось смикає за невидиму нитку, яка прив’язана до моєї душі. Тут я відчуваю себе спокійніше та впевненіше, тут я ніби наповнююся силою.
Хоча, чому ніби, всі мої канікули та вихідні проходили тут, так, як батьки завжди зайняті роботою, або мають відрядження.
  Із заплющеними очима, я можу знайти старий, великий клен, на якому досі висить гойдалка з шини. Скільки разів я зчісувала там коліна, і тишком лікувала їх подорожником і слиною, правда перед цим мене заспокоювали Юра і Варя.
Цікаво чи залишилися перед домом мої улюблені волошки та ромашки.
Ось так і швидко я дісталася до дому моїх дідуся і бабусі.

  Ще на підході до фіртки відчула аромат, моїх улюблених пирогів з вишнею. Будинок та двір, все зазнало змін, але нічому не підсилу витурити з відси цю сімейну атмосферу. Відкриваю ковану фіртку, та погляд вихоплює, сучасний невеличкий будинок з мансардою. Під вікном росте великий, багряний трояндовий кущ.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше