VІ

Зніми цю мить! -

На ній ми такі класні!

Життя летить!

Екрани старі гаснуть!

Лови момент! -

Ці кадри такі шалені!

Це наше місце! Це наше небо!

Антитіла «Лови момент»

         Чи потрібно говорити, що наступного дня мама влаштувала нам з Майєю прочуханку, яку я, мабуть, буду пам’ятати все життя. Ні, вона не кричала, не розповсюджувала істерики та докорів – гамселила повчаннями, колючим осудом з очей, неминучістю наслідків, спровокованих нашою безпечністю та хмільною головою. Потім розматала ногу, провела доскіпливий огляд та провела повторну обробку рани. Тепер мої обов’язки крутилися довкола хатніх клопотів, які страшенно бісили, особливо гарування біля плити. Така невдячна справа!

         Посрань на себе перебрала тітонька, хлів окупували капіталісти. Майже рай, якщо не брати до уваги нахабства Даріо. Як тільки він опинявся поблизу, взяв за звичку кудись мене цілувати. В прямому сенсі цього слова. То могла бути рука, плече, нога, волосся – байдуже, головне, щоб ніхто не засік, бо ж тітонька зробилася нашим особистим Цербером. Я вже починала лякатися його присутності, і протестувати голосно боялася, тому що тоді точно засічуть, а він лиш посміхався та крав похапцем своє.

         А посеред тижня вирішив влаштувати нам свято живота, згадав, що піцейоло колись був. Все дійство презентувалося на кухні, а мене посадили у помічники, кришити потрібні продукти - я ж тепер пташка підбита. Треба ж таке вигадати! А інноваційний прилад? Що не день – нова оказія.

         Майя боялася лишити нас на одинці й на хвилину, дарма, що поряд сестра крутилася, ми ж ще не зовсім придуркуваті, аби влаштовувати при дитині неприпустимості. Даріо вміло крутив над собою шматок тіста круглої форми, відсвічуючи нам веселою посмішкою. Алінка захопливо кліпала оченятами і кричала, що також так хоче. Він виділив їй порцію тіста та терпляче показував усі премудрості розтягування продукту на італійський смаколик.

- А в тебе гарно виходить, – прокоментувала його дії, коли чергова порція перетворилася на ідеальний круг.

- У мене все гарно виходить  – відповів, посміхаючись загадково. – Сподіваюся, що невдовзі триматиму в руках не тільки піддатливе тісто.

Яка паскуда! Очима смалить, приправляючи завуальований натяк блудливою посмішкою на випещеній мармизі. Головне, так впевнено говорить, немов питання давно вирішено, я на все згодна, тільки чекати сприятливої миті.

Двері рвучко скрипнули, до хати заскочила Майя, як захекана хаскі, полохливо стрибала очицями довкола. От вже нещасну крутить, а застукати нас за практикою чергової пози камасутри не може.

Увечері свято живота оцінила навіть мама. Трохи прискіпливо глипала на той корж з ковбасою, сиром та помідорами, але скуштувавши, залишалася задоволена. Попутно повідомила, що батюшка організовує поїздку до Почаєва, до якої її запросив. Цікаво, по-сусідські, чи вирішив, що таким чином мама гріхи Даріо відмолить, які згубно впливають на слабку жіночу психіку.

- То їдьте. Ви ще там не були, – підштовхувала її на згоду. Мама любителька подорожей такими місцями, навіть в Києво-Печерській лаврі побувала. – А коли виїзд?

- В п’ятницю зранку.

- А нас з Вальтером взяти можна? – загорілася ідеєю Майя, швидко перекладаючи почуте чоловіку.

- Якщо поїдете ви і я, то хто на хазяйстві буде? – резонно зауважила мама. Залишати мене з Даріо наодинці – не варіант для неї. Вона бачить суть, яка від нього аж лине. – У неї нога, - це камінь в мій город, - а скинути все на Даріо  якось негарно.

- Точно. Не подумала, – супить брови Майя. – Значить сестро, вперед! З тебе фото, свята вода та прошкурка.

Посмішка мами видає приховане полегшення, а погляд Даріо обпікає обіцянкою. Як тільки Майя переклала чоловікові суть сказаного, я шкірою відчула посил, що рвався з очей капіталіста. І почервоніла, чого за мною ніколи не водилося. Я не дивлюсь. Згораю.

Ніч минула в дурнуватих роздумах, забрала сон, поставила перед вибором. Що заважає замкнути двері? Нічого. Та чи хочу я це зробити?

Наступного дня мама роздавала вказівки, ніби на Північний полюс зібралася, а не в сусідню область. Даріо я бачила тільки один раз з вінка кухні. Більше на очі не траплявся, немов навмисне з мене жили тягнув, витримуючи дистанцію, яку обіцяв скоротити цієї ночі. Чи замкну я двері? Мама піде на нічне чергування, з якого одразу в дорогу. Її не буде добу, в намірах Даріо сумніву не було. Чи це фантазії одурілого мозку? Моєї розпусності. Ой, мамо! Стану пригодою. А далі що?

У моїх одногрупниць залицяльники ледь не щомісяця мінялись. Співмешканки по гуртожитку приводили нового хлопця що пів року. Якось Настю застукала на гарячому з черговим обранцем, а через два місяці з іншим. У мене ж один Олексій був, і я не уявляла як можна стрибнути в ліжко до іншого так, ніби на чергову прогулянку до парку сходити.

Я сиділа в кухні за столом, виїдена одним питанням: чи замкну двері?

Коли мама почала збиратися на роботу, паніка в мені нагадувала здоровенну кульку, яка ось-ось лусне через надмір повітря. До внутрішніх дрижаків підключилася провина, спровокована свідомим обманом самої себе та інших. Якщо мама дізнається, що ми зробили з Даріо, то не повчання читатиме, а просто нас уб’є. Мене першу. Господи, я геть отупіла! Ми ж ще нічого не зробили. Та й мама не ханжа, навіть про контрацепцію зі мною говорила, коли зрозуміла в якому напрямку рухаються мої стосунки з Олексієм.