_3

Та все ж я хочу розповісти й про хороше.
Після тієї зустрічі — після того сну — він мене не покинув.
Він досі тут, поруч, поки я пишу ці слова.
І я безмежно рада цьому.

Він завжди поруч, коли я потребую його.
Він не засуджує — лише показує мені справжнє життя.
Щоразу, коли з’являється, він бере мене за руку й веде у свій світ — у світ, де немає болю.
Він дарує мені квіти, говорить такі слова, що навіть серце тремтить.
Він жодного разу не образив мене.
Він — мій. І він завжди тут.

Він розібрався з моїм братом — тепер той боїться навіть слово мені сказати.
Так, він мене ненавидить ще більше, але принаймні вдома тепер тихо.
А поруч із ним, моїм неземним коханим, у мене — справжній душевний рай.

Ви, мабуть, думаєте, що я просто наївна школярка, яка нічого не знає про життя і довірилася першому зустрічному.
Але це не так.
Так, я довіряю йому. Так, я його кохаю.
Я знаю, що він може кохати когось іншого, що, можливо, я для нього — лише гра.
Я теж так думала спочатку.

Але потім переконалася, що це не так.
І переконалася я тоді, коли мій батько пригрозив убити його, якщо він не перестане бачитися зі мною.
А він лише став перед ним на коліна — і зізнався у своїх почуттях.
Сказав, що не встане, хай навіть його розстріляють, уб’ють — але він не піде, поки я не буду з ним.
Поки мій батько не дозволить нам бути разом.

Тож вірте чи ні — я знайшла свою вічну любов.

Свого коханого я знайшла —
і з ним буду вічно.

У радості чи в горі —
я знаю, все буде.

Бо ми разом —
навіки, у серцях, що палають, як той вогонь у каміні.

Я щаслива, мій милий, що ми тут —
назавжди разом.

Я відчуваю, як твоє серце горить,
як той вогонь, біля якого я колись стояла,
і промовила слова,
що зв’язали нас — навіки.