_2

Але все змінилося в одну ніч.
Ту ніч, коли я, після святкування Івана Купала, повернулася додому вся у сльозах. Я тихо ридала у своїй кімнаті, щоб ніхто не почув. Та й ніхто й не міг почути — усі веселилися на святі, співали, танцювали, сміялися.
А я сиділа сама й плакала.

Чому ж я плакала в такий прекрасний час?
Тому що саме там я зустріла його.

Я сиділа на березі, тихо плела собі вінок, коли він підійшов — і почав знущатися. Його слова різали, мов ножі. Він казав, що я потвора, що я нікому не потрібна, що навіть доля мене не хотіла.
І я втекла.

Бігла так, ніби за мною гналася сама смерть.
А коли повернулася додому, залилася слізьми.
Я була готова тоді просто зникнути, щезнути з цього світу. Але знову не змогла. Бо була надто слабка…

Я підійшла до нашого великого каміна, впала на коліна й довго дивилася у вогонь.
Полум’я було таким привабливим, таким живим… мені здалося, що якщо я з’єднаюся з ним — то зможу піднятися на небеса своїх мрій.
Але я все ж не зійшла з розуму.
Я підвелася, поглянула на полум’я й промовила свої останні слова…

Слова, після яких я тихо лягла спати.

А вже посеред сну він прийшов — той самий.

Високий, могутній, широкоплечий парубок.
Він нічого не сказав — просто підійшов і обійняв мене. І тоді я відчула щось, чого не знала раніше: тепло, турботу, спокій. Від жодної людини я ніколи не відчувала нічого подібного.

Він захистив мене в тому сні, коли я знову переживала свої муки — той день, коли мене хотіли вбити… і перед тим — збезчестити. Але їм це не вдалося.
У той жахливий вечір раптом почувся гучний гул — і вони, перелякані, втекли.
А я залишилася — розбита, оголена, в сльозах.

Я ледве дісталася додому. Побита, виснажена, але, як завжди, просто мовчки змила з себе бруд і лягла спати.
Ніхто нічого не знав. І досі не знає.
А я пишу тобі цей лист.

Ту ніч я спала дивовижно спокійно… аж поки вранці мене не розбудив брат — вилив на мене відро крижаної води.
Ось такі в нього “жарти”.

Що сказали батьки, запитаєш ти?
Нічого.
Вони навіть не звернули уваги.
Кажуть, що ми це “переростемо”.
Але чи справді це так?..