_1

Ой, гадала на Купала —
та й життя знайшла.
Не на цьому світі правда,
але я його знайшла.

Життя моє таке просте й бездарне, у ньому я — ніхто.
Мої батьки — вельможі в нашому забутому селі, їх усі поважають, вони — авторитет для кожного. А я — звичайна дівчина-підліток. Самотня. У мене навіть друзів немає.
Чому, спитаєте ви? А я відповім — тому, що я нікому не потрібна. Моя особливість є неприпустимою для інших.

Я — Елі, і це моя історія.
Мені всього лише сімнадцять, але я вже відчула всю важкість дорослого, жорстокого життя.
Мої батьки — заможні фермери, які заробляють цим на життя та ще й допомагають іншим. Їх усі поважають... але не мене.
Для людей я — ніби огидне створіння, яке не мало би навіть народитися.
І я знаю, чому.

У всьому винен він — мій “любий” красень-брат. Він ненавидить мене стільки, скільки я себе пам’ятаю.
Він не хотів сестру. А я до чого тут? У чому моя вина? Я ж лише дитина, яка не вибирала, де й коли їй народитися.
Але йому байдуже. І я нічого не можу з цим зробити.

Кожного дня я намагалася змінити його ставлення до мене — але марно. Він щоразу відштовхував мене.
Зрештою я здалася. Вирішила не думати про його почуття й просто жити своїм життям.
Та, на жаль, заплющити очі на весь світ я не могла.

Щойно я виходила з дому — чула сміх. Люди шепотіли, що я дитя, певно, не богів.
Вони казали, що я демон. Вони казали, що я — ніхто.

А я у чому винна?
У тому, що народилася з природною аномалією — з одним синім і одним зеленим оком?
І що тепер — мене мають принижувати все життя?
Не я ж обирала свої очі, стать, чи долю.
Та людям на це байдуже. І це — факт.