Розділ 4. Правосуддя по-місцевому

Але Макар Іванович так і не довіз ту сиров'ялену ногу з грошима до кабінету. 

Його старенький «Ланос» підрізав чорний позашляховик ще на під'їзді до райвідділу. Один із бугаїв, який вийшов з того позашляховика дав слухавку смартфона. Там виявився голос його начальника, який був тихим, але холодним як крига: 

«Макаре, ти що, забув, чиїм м'ясом ми на свята столи накриваємо? Яку ще валюту ти там знайшов? Давай так: “Не було ніякої валюти. Була крадіжка ковбасних виробів.” Справу передай лейтенанту Сидоренку. Якщо сунешся далі, то май на увазі, хлопці Степана й Павла тобі швидко пояснять, як правильно протоколи писати».

Макар стиснув кермо так, що побіліли кісточки. Він був чесним копом, але звісно ж не самогубцем. Він знав, як у містечку З. зникають люди. Тому справу замяли ще до вечора.

Анатолій Петрович до в'язниці не сів. Ручні слідчі братів Ковбас швидко переписали матеріали, і заява про крадіжку дивним чином «загубилася». Але розплата для ветеринара виявилася гіршою.

Пізно ввечері двері його старенької клініки відчинилися. На порозі стояв Степан Ковбаса, а за його спиною мовчки височіли два бритоголові «помічники». М'ясник по-господарськи пройшовся кабінетом, гидливо торкнувся старого столу для огляду.

— Значить так, ескулап, — прохрипів він. — Вважатимемо, що ти взяв той хамон на дегустацію. Ми люди добрі. Але ти тепер у нас на гачку. Барон собака дуже нам дорога, лікування та догляд за ним коштує недешево. Тому віднині і до кінця його собачого життя саме ти його особистий, пожиттєвий і абсолютно безкоштовний лікар. За викликом прибігатимеш вдень і вночі.

— А якщо... я відмовлюсь? — ледь чутно видавив Анатолій Петрович.

— А якщо відмовишся або комусь ще писнеш про те, що бачив у м'ясі... То ми тебе закопаємо в лісосмузі. І повір, навіть твій хвалений УЗД тебе там не знайде. 

Ковбаса кинув недопалок на чисту підлогу клініки, розтер його дорогим черевиком і вийшов у темряву.