Розділ 1. Сльози над порожнім гаком

Містечко З. плавилося від серпневої спеки, коли місцевого слідчого, капітана Локшинко Макара Івановича, висмикнули з відділку терміновим дзвінком. Дзвонив не абихто, а сам Степан Ковбаса, старший із двох братів-м'ясників, які тримали половину ринку і мали статки, про які в містечку ходили легенди.

Макар припаркував свій старенький «Ланос» біля високого, змурованого з червоної цегли паркану. Цей двір завжди нагадував фортецю. І головною зброєю цієї фортеці був Барон, величезна, кошлата кавказька вівчарка, чий гавкіт зазвичай змушував перехожих переходити на інший бік вулиці. Але сьогодні у дворі стояла мертва, гнітюча тиша.

Щойно слідчий зайшов за хвіртку, назустріч йому вибігли брати. Обидва червонопикі, кремезні, з руками, звиклими рубати кістки, зараз вони виглядали так, ніби щойно поховали рідну матір.

— Макаре, це катастрофа! — загорлав Степан, хапаючись за серце. — Обчистили! В саму душу плюнули!

— Спокійно. Що вкрали? Золото? Гроші з сейфа? — дістаючи блокнот, запитав слідчий.

— Яке золото... — молодший брат, Павло, схлипнув, витираючи піт з лоба. — М'ясо!

Макар зупинився і скептично підняв брову.

— Ви викликали слідчо-оперативну групу через шматок м'яса? У вас його в цехах тонни, хоч би не розводили цей каламбур.

— Це був не просто шматок! — вигукнув Степан, ведучи слідчого до спеціальної прибудови, де розташовувалася елітна холодильна камера. — Це була іспанська нога, хамон елітної витримки! Ми її для себе тримали! Вона висіла ось на цьому гаку. А тепер її немає. Замок зрізали акуратно, як хірурги.

Макар уважно оглянув порожній гак. Звісно, хамон штука дорога. Але щось у цій істериці не сходилося. Брати-м'ясники були людьми прагматичними і жадібними до грошей. Ніхто з них не став би так побиватися через втрачену закуску. Якщо тільки...

«Якщо тільки всередині цього хамону не було чогось ціннішого за свинину», — промайнуло в голові слідчого. У містечку давно пліткували, що брати не довіряють банкам і тримають свої тіньові заощадження у валюті десь на території. 

— Добре. А де ваш звір? — запитав Макар, виходячи з камери. — Чому Барон не розірвав крадіїв на шматки? Він же реагує навіть на шерех миші.

— Так отож! — розвів руками Павло. — Він живий. Але ви тільки подивіться на нього...