Розділ 54

Олексій Геннадійович притискає до потилиці рушник, в який замотаний лід, і дивиться собі під ноги. На підошві його черевиків засихає товстий шар бруду, перемелений із листям, і на килимі чорніють сліди, які він залишив. Данилюк в останню чергу думав про чистоту, коли завалювався до будинку. Він щосили біг у вітальню, щоб переконатися, що його син у безпеці. Коли Олексій Геннадійович побачив на дивані Єгора, цілого та неушкодженого, видихнув майже з полегшенням. До Єгора Едуард не дістався, і Олексій більше ніколи не залишить його самого.

— Тату, де Артем? — Єгор переводить погляд то на обличчя батька, то на його брудні черевики.

Олексій Геннадійович виглядає пом'ятим і втомленим, але Єгору страшно навіть думати про те, що той зробив із Зубанем. Точніше не він, а його охоронці. На Данилюка працювало багато людей, які мали грубу силу і агресію, яку можна було направити в потрібне йому русло. Ще жоден з ворогів Олексія не зникав живим.

Єгор не хотів Артемові смерті, як би бридко той з ним не обійшовся.

— Я не знаю, — у Олексія Геннадійовича груди ходором ходять, і в голові все ще паморочиться. Один із відморозків Покровського запустив каменем йому в голову, коли він тікав разом з охороною. — Вони вбили мого друга. Олег був моїм водієм десять років, — його голос різко обривається. — Якщо я не знайду гроші протягом двох днів, вони прикінчать нас обох.

Данилюк піднімає очі, і Єгорові здається, що в них застигли сльози. Невже все так небезпечно?

— Ти вбив Артема? — Єгор вимовляє майже пошепки, не дивлячись батькові в очі. Він сам не вірить у те, що той міг убити людину. Олексій Геннадійович мав багато ворогів, але вбивати не входило до його правил. Принаймні Єгору здавалося, що він добре знає свого батька.

На що здатна людина, яку загнали в куток?

Чи можна вбити того, хто розбив серце твоїм близьким?

Чи можна відмовитися від свободи заради щастя свого сина?

Єгор не хоче втрачати батька, навіть якщо йому все життя доведеться провести на самоті. Ярослава до нього більше не повернеться, і він, мабуть, мусить подумати про майбутнє. Про майбутнє, в якому буде він і тато. Їх двох вистачить один одному.

Олексій Геннадійович накриває долонею його плече, і Єгор шумно видихає.

— Коли один із відморозків Едуарда вистрілив, він закрив мене собою, — Данилюк кидає рушник на стіл, скидаючи вологий рушник з чола. — Я не знаю, вижив Артем чи ні, але він нам більше нічого не винен.

Олексій Геннадійович залишив Артема на дорозі, і можливо, його вже немає в живих. Чому Єгор не відчуває належного полегшення? Чому його обтяжує життя хлопця, який відібрав у нього його єдине кохання?

Єгор закриває обличчя долонями, сильно стискаючи скроні, і нахиляє голову. На серці так важко, наче він втратив когось близького. Він не звик когось втрачати, бо після смерті мами його життя вже спорожніло. Всі, кого Єгор зустрічав, поселялися в його серці, і гіркота відступала. Сходила бурхливою хвилею кудись під землю, зникаючи назавжди. Відкриваючи дорогу почуттям, які змусили повірити, що він врятований.

Смерть іншої людини ніколи не стане спасінням.