Розділ 50

Софія гасає біля шафи, складаючи речі. Здається, ніби Дзюба вигріб половину свого одягу і сховав у якомусь невідомому місці, бо у розпорядження Софі несподівано потрапила майже вся шафа. Але навіть п'яти поличок виявилося замало для її нескінченних суконь, блуз і футболок. У неї вже рябить перед очима від строкатих квітів, що сплітаються в гору вбрання, яка чомусь відмовляється зменшуватися. Зоя пропонувала їй свою допомогу, але Софія Рожковська ніколи не дозволяє втручатися іншим, коли справа стосується її гардеробу та прибирання. Навіть цього разу, коли дві проблеми зрослися в єдине ціле, вона не змінюватиме своїх правил.

Зоя ліниво гортає журнал, який Софія буквально вклала їй у руки, і краєм ока поглядає на подругу. Спітніла, незадоволена, з рожевим рум'янцем на щоках. З таким настроєм Рожковській тільки йти вбивати, а не упорядковувати свою кімнату. Незважаючи на те, що цю кімнату вона ділить із Тимофієм, Софія не заспокоїться, доки не вилиже тут все до останньої порошинки. Подруга дуже добре її знає.

— Ти можеш собі уявити? — Софія обурено махає руками, і їй на голову падає шовкова сукня з верхньої полиці. — Через Артема мене вигнали з роботи, а Тимофій зараз чаює з ним у його квартирі. Мабуть, і Ярослава там із ними.

Зоя тільки посміхається куточками губ, але зайвих питань не ставить. Якщо не дозволити Софії виговоритись, на тебе полетить град каміння у вигляді гнівних поглядів та претензій. У Рожковської непростий характер, але в умінні захищати свою думку їй можна лише позаздрити. Навіть Єгор, який зроду не був конфліктною людиною, посварився з нею кілька разів. Напевно, вони б досі не розмовляли, якби Олексій Геннадійович не взяв Софію на роботу. Зараз і зовсім марно говорити про теплі стосунки з Данилюками. Після всього, що сталося.

— Значить, Артем зустрічається з Ярославою? — обережно цікавиться Зоя, втупивши очі в журнал. З яких пір їй стали цікаві дорогі машини? Зоя зосереджено розглядає кожну сторінку, не видаючи себе.

— Єгор скасував весілля і викинув усі речі Ярослави, — Софія сканує її роздратованим поглядом. — Зрозуміло, у них роман.

— Ярослава з Єгором були такою гарною парою, — Зоя мрійливо заплющує очі, підклавши під голову подушку. — Невже все скінчилося?

У її голосі ледь відчутний жаль, але Софія ніби нічого не помічає. Ритися в купі шмаття куди легше, ніж уявляти собі, через кого каменя на камені не лишилося. Того, хто зруйнував життя як мінімум трьох людей, і її в тому числі. У Рожковської кров у жилах закипає від одного лише спогаду про Зубаня.

Темноволосий, високий, уважний. Чорт, він надто схожий на Тимофія.

— Ти знаєш, — Софія зачиняє двері шафи і притискається до неї спиною, — на місці Ярослави я теж обрала б Артема.

Журнал вислизає у Зої із рук і ляскає на підлогу, розкрившись десь на середині. Зоя переводить погляд то на журнал, то на подругу. Софія накручує на палець білий локон, підпираючи ступнею дверцята шафи, крізь які вириваються стоси складених футболок. Дурна усмішка не сходить з її обличчя, і Зоя вибухає гучним реготом.

— Соню, чи не ти ненавиділа його ще дві хвилини тому? — крізь сміх видавлює Зоя, ухопившись за живіт.

— Людині властиво змінювати свої рішення, — серйозно заявляє Софія, підхопивши з ліжка наступний стос одягу. — А для дівчат це головний привілей.

Гора одягу, що хитається, з'їжджає набік, і сукні Рожковської розлітаються по підлозі. Напевно, всім сусідам на поверсі чути нестримний регіт, що долинає з квартири Тимофія.