Розділ 49

— Ти сказав їй? — шепоче Тимофій, прислухаючись до звуків за стіною.

Ярослава зникла за дверима ванної кілька хвилин тому, але шуму ввімкненої води, як і раніше, не чути. Напевно, надто довго порається з одягом. Іноді Самойленко здається Артему такою дитиною, що той боїться випускати її за поріг своєї квартири. З дня на день Олексій Геннадійович викине його звідси, як собаку, і йому знову доведеться перебратися до Тимофія. Але думати про це не хочеться, тому що це місце все ще належить їм. Йому та Ярославі. Їхнє затишне гніздечко.

Дзюба дивиться на Артема, як на божевільного, і супить брови. Зубань уперто прикидається, що не розчув питання, але в останній момент здається. Коли у ванній нарешті вмикають воду.

— Я схожий на ідіота? — запитує він, закинувши ногу на ногу.

Внутрішній голос відповідає йому твердим кивком. Артем і справді виставить себе ідіотом, якщо так легко відпустить Ярославу додому. Начхати, що батько Ярослави вже призначив їй охорону. Артем не зможе дбати про Самойленко, коли та буде далеко. За п'ятнадцять хвилин їзди від нього — це далеко. Артем гарячково розтирає скроні, утихомирюючи шалений потік думок у голові, але мігрень не проходить ще з ранку.

— Ти справді ідіот, якщо збираєшся піти туди один, — Тимофій крадькома поглядає на двері, ніби Ярослава може вискочити з ванни будь-якої миті.

Артем досі дивується, як Дзюба так швидко порозумівся з Ярославою. Жодної незручності, підозрілих поглядів і пауз, які немає чим заповнити. Самойленко часто поводиться, як примхлива дитина, але може і по лікоть палець відкусити, якщо зачепити її за живе. Тим не менш, вони з Тимофієм з першої хвилини знайшли, про що поговорити, і висміяли «дівчачі» фіранки на кухні, які Зубань сам і вибирав. Вони так заразливо сміялися, що Артем майже забув про ту зустріч, яка чекала на нього ввечері.

Тимофій вештається по кухні, підхопивши зі столу чашку з гарячою кавою. Артем ніколи не поділяв його любові до цього сумнівного напою. Раніше, коли він нервувався, дудлив літрами воду. Доки не спробував алкоголь. Дзюба щохвилини пив цю чорну рідину вдома, якщо не вистачало часу заскочити в кафе. Він, як наркоман, захлинався насолодою від кожної нової дози. Зараз Тимофій виглядає так, що йому навіть найміцніша кава не допоможе.

Терпкий аромат кави лоскоче в носі, але Тимофій відставляє чашку на кухонну поверхню. Впирається в неї руками і штовхає відро для сміття під ногою, чортихнувшись собі під ніс. У нього не виходить сконцентруватися, і всі звуки довкола тільки дратують. Сплеск води у ванній, цокіт дощових крапель по склу. В голові так тісно, що не залишається місця для думок про спасіння. Якщо Тимофій знову не витягне свого кращого друга, він до кінця днів почуватиметься нікчемою.

— Я не маю іншого вибору, — серйозний тон Артема вириває його з роздумів.

Тимофій повільно повертається до нього. По-діловому складає руки, схрестивши пальці в кулак, і піднімає темний, як нічне небо, погляд.

— Ти повинен обирати сам, а не дозволяти іншим вирішувати за тебе, — Дзюба ледь не вдаряє кулаком по столу, і Артем стримує нервовий сміх. Йому чомусь не страшно зіткнутися з Олексієм Геннадійовичем віч-на-віч. — Ярослава має рацію: вам треба тікати.

У Зубаня змінюється вираз обличчя, але вже за мить посмішка стає ще ширшою.

— У мене є ідея краще, — Артем хитро йому підморгує, кинувши на стіл якийсь пакетик. — Ти допоможеш мені?

Тимофій бере в руки пакетик, насупившись. Він просто має допомогти другові, хіба ні?