Розділ 47

Телефон у кишені пронизує стегно відчутною вібрацією, сповіщаючи про нове повідомлення. Артем сіпається надто різко, і Ярослава, що задрімала у нього на плечі, сонно кліпає очима. Вона потягується, розминаючи плечі, і повертається до Зубаня. Ще ближче, вчепившись долонею в його плече. Артем зовсім не проти побути її подушкою, бо тільки в такі моменти Ярослава по-справжньому розслабляється. Відпускає себе, посилає думки про Данилюка якнайдалі і розчиняється в Артемові. Вона буквально зливається з Зубанем в єдине ціле, і це страшенно приємно.

Екран телефону в його долоні не гасне, і піктограма повідомлення в кутку діє на Артема, як небезпечний хімікат. Він акуратно проводить пальцем по сенсору і повідомлення відкривається.

«Завтра зустрінемося без сторонніх. Адресу надішлю пізніше»

Номер невідомий, але у Зубаня не так багато варіантів, хто хотів би зустрітися з ним віч-на-віч.

— Хто пише? — муркоче йому у вухо Ярослава. Здається, вона знову засинає, а Артем не може розігнути пальців, що зависли над телефоном.

Він дивиться, як під гіпнозом, і не відводить очей від екрану. Пробігає по літерах знову і знову, ніби має шанс побачити інші слова. Повідомлення нікуди не зникає, а в грудях наростає гостре відчуття паніки. Мов його підштовхнули до краю прірви, і він не може знайти, за що зачепитися. У Артема пітніють долоні, і він не відразу помічає, як близько до його телефону підкрадається Ярослава.

— Тимофій запрошує нас у гості, — на автоматі тараторить Артем, сховавши телефон у кишеню.

— Нас? — Ярослава бере його за руку так невимушено, що в її голосі майже не відчутні нотки хвилювання. Як Зубань міг забути, що у Ярослави нікого, крім Єгора, не було. Вона ніколи не знала інших стосунків, у яких можна почуватися вільною і пливти за течією. У яких не вирішують за тебе, а дозволяють зробити вибір самостійно.

Ярослава обрала не волю навіть. Вона обрала кохання, як і раніше його вибирала.

— Я обіцяв, що познайомлю його зі своєю дівчиною, — Артем видавлює зі слабкою усмішкою і затягує Самойленко у свої обійми.

— Отже, тепер я твоя дівчина? — Ярослава весело грає бровами, уткнувшись носом йому в груди. Серце Артема б'ється так швидко, ніби Ярослава утримує його на долонях. — Артеме, ти точно нічого від мене не приховуєш? Говори, що сталося.

Зубань м'яко проводить долонею по її шиї, зариваючись носом у світле волосся. Воно пахне полуницею та вчорашньою піцою, яку Ярослава пів години тому для них розігріла. Артем ловить на собі її довірливий погляд і ковтає гіркоту. Він не може їй брехати, бо не пробував, не хотів, не виходило. Артем не звик приховувати правду від близьких, але з Самойленко все по-іншому.

Вона ближче, ніж будь-хто інший. Заради неї Артем повинен тримати язик за зубами.

— Нічого не трапилося, — він цілує її в маківку, заплющивши очі. — Я кохаю тебе.

Ярослава ледь відчутно здригається, але нічого не відповідає. Вона ніби провалюється у свої думки з головою і втрачає зв'язок із реальністю. Артем вперше освідчився їй в коханні? Так, вона вперше почула ці слова від нього. Ті слова, які сотні разів шепотів їй Єгор, немов у маренні. Ті слова, які сама видавлювала рідко, через силу. У горлі збирається грудка, яка заважає говорити.

Але Артему її відповідь зараз не потрібна. Йому важливо знати, що людина, яка найдорожча на світі, яка засинає в нього під боком, у безпеці. Зубань обіймає Ярославу обережно, з ніжністю, огортаючи її своєю теплотою.

Самойленко засинає, і крихітна сльозинка зникає на її щоці. Завтра з Артемом може статися щось погане, але він залишиться тут разом із Ярославою. Заради її сонної посмішки не страшно попрощатися з усім, що було в його житті.

Тихе сопіння Ярослави потопає у прозоро-синіх тонах вечора.