Розділ 46

— Брате, ти втрапив у халепу, — Тимофій підходить до журнального столика і розливає по склянках віскі, до якого не торкався вже кілька місяців.

Дзюба не прихильник здорового способу життя, незважаючи на його членство у боксерському клубі. На вечірках він часто дозволяє собі випити чи підсолодити настрій цигаркою, роздобутою у чергового приятеля. Іноді шкідливі звички допомагають очистити голову, нехай ненадовго. Сьогодні Тимофій готовий розділити з Артемом цілу пляшку, тому що розмова у них непроста.

Артем ніколи не приїжджає до нього без попередження.

— Я не боюся Єгора, — Зубань скоса поглядає на склянку, яка повільно наповнюється алкоголем. Йому більше не хочеться зализувати рани звичним способом. Не тому, що не працює. І не через те, що проблема набагато складніша.

Його проблема — Олексій Данилюк. Точніше обидва Данилюки. Вони ніколи не дозволять йому зробити Ярославу щасливою, бо й на метр до неї не підпустять. Те, що над життям Єгора нависла серйозна загроза, все погіршує. Його стосунки з Данилюками, його почуття до Ярослави, його життя. Артем хрумтить пальцями, стиснувши їх у замок, і закидає голову на спинку дивана. Йому просто потрібно трохи часу.

— Ти уявляєш, що Данилюк з тобою зробить? — Тимофій підсовує йому склянку з віскі і відпиває великий ковток. Закашлюється з незвички, витерши губи рукавом, і спрямовує на Артема тривожний погляд.

Зубаневі здається, що у Тимофія сіпаються повіки.

— Головне, щоб він не чіпав Ярославу, — Артем підносить склянку до губ і дивиться наче крізь Тимофія.

У коридорі клацає замок дверей, і щось важке з гуркотом падає на підлогу. Артем і Дзюба одночасно переводять погляд на двері, але їх гостя, як і раніше, не з'являється. Тільки шурхіт, змішаний з нерозбірливим потоком слів, долинає з коридору. Хлопці вже здогадалися, хто напросився до них у гості, бо крім Тимофія та Артема ключі від квартири були тільки в однієї людини. Тільки Рожковська могла заходити сюди без запрошення, як і найкращий друг Тимофія.

Дзюба поспіхом піднімається з дивана, вловивши на кухні знайому білу маківку.

— Зубань, я тебе ненавиджу, — Софія пробігає повз диван, на якому примостився Артем, як ураган. Вона тягне за собою величезну бордову валізу на коліщатках і вигукує Зубаневі в обличчя перед тим, як грюкнути дверима: — Ти зламав мені життя!

Тимофій перетягує на диван дві сумки, які Софія залишила в коридорі. Він ні слова не каже, але Артем відчуває його невдоволення у кожному русі. Те, з якою злістю він закидає сумки. Те, як насуплено він дивиться на двері кімнати, яка лише дві хвилини тому була тільки його кімнатою. Все в ньому чинить опір, захищається, кричить, тому що Дзюба не звик до контролю.

Він падає на диван поряд з Зубанем, роздратовано пихкаючи.

— Мені здалося, чи твоя дівчина приїхала з валізами? — Артем допиває віскі і передає пляшку Тимофієві. Їм потрібно напитися сьогодні.

— Ми планували з'їхатися, але я не думав, що це станеться так скоро, — Дзюба коситься на двері спальні, відкриваючи на ходу пляшку. — Схоже, гнів Олексія Геннадійовича і Софію не оминув, — його погляд сповнюється крижаним страхом, і Артем відчуває його кінчиками пальців. — Старий, тобі треба валити.

Під звук алкоголю, що плескає в склянці, Зубань засинає. Всього на хвилину піддається хмільній дрімоті, що грає в крові, і прикриває очі. До його вух долинають уривки фраз Тимофія, і його тривожний голос чомусь не допомагає протверезіти. Марно заперечувати неминуче: його чекає справжнісінький жах.

Артем злякано розплющує очі, але Тимофій зникає за дверима його спальні.