Розділ 40

Артем виїжджає за ворота, обвівши настороженим поглядом Ярославу та Єгора на задньому сидінні. Вони якнайдалі відсуваються один від одного, відвернувшись до вікна, і майже не звертають уваги на Зубаня. Вони й словом не обмовилися з того часу, як сіли в машину, ніби боялися подивитися один на одного. Артем стільки разів відвозив їх до університету, що вранці міг безпомилково визначити настрій обох. Просто подивишся на їхні обличчя, і всі емоції як на долоні. Коли Єгор сперечався з Ярославою, Самойленко завжди вмощувалася на передньому сидінні біля Артема, щоб сховатися подалі від свого «кривдника». Коли Ярослава вередувала чи відштовхувала його, Данилюк підбирався до неї, як кіт, і лащився. Цього ранку їх пов'язувало тільки гнітюче мовчання.

Ярослава і Єгор роздивляються випадкових перехожих, прилипнувши очима до скла. Вони занурені у свої думки, і Артем знову почувається зайвим. Поруч із Самойленко, пригніченею і розчарованою, він і зовсім почувається безпорадним.

Поривистий осінній вітер підхоплює мокре листя, кидаючи його під колеса машин, і небо дивиться зацьковано-темним поглядом. Свинцеві хмари лише тугу наганяють, і Артем розправляє плечі, щоб заспокоїтись. Він не повинен піддаватися настрою, що панує в салоні. Він повинен підтримувати Ярославу, без слів, лише за допомогою серця. Коли тільки Зубань встиг стати таким чутливим і залежним.

— Зупини машину, — різко випльовує Єгор, смикнувши за ручку. — Я вийду курити.

Напевно, Данилюк на ходу вистрибнув би з машини, якби Артем вчасно не загальмував.

— Що у вас сталося? — Артем виглядає у вікно, не випускаючи Єгора з поля зору. Він все ще не може викинути з голови нічну розмову з Олексієм Геннадійовичем. Артем повинен захищати його сина, особливо зараз, коли той найбільше вразливий.

Ярослава нахиляється до переднього сидіння і на дотик знаходить руку Зубаня. Вона цінує ті короткі моменти, коли може відкрито зазирнути йому у вічі, доторкнутися до нього чи просто обійняти. Про поцілунки не йдеться, тому що вони давно перейшли межу. Вони зруйнували життя Єгора, і Артем не боїться у цьому зізнатися.

— Я скасувала весілля, — Ярослава винувато опускає голову, але Зубань ще сильніше стискає її руку.

— Правда? — з надією видавлює він.

— Так, — Самойленко киває і повертається до вікна, щоб перевірити місцезнаходження Єгора, — я думаю, ми повинні тікати.

Данилюк нервово курить, струшуючи попіл на асфальт, і штовхає бляшанку, яку хтось залишив прямо біля сміттєвого бака. Вітер завиває ще сильніше, і Єгор раптом піднімає очі до неба. Задирає підборіддя так високо, ніби чекає якийсь знак. Або дощу, який змиє брудні сліди зради.

— Ми не можемо, — Артем неохоче випускає її руку і знову шукає очима Єгора. Як він міг докотитись до такого? Відібрати дівчину у людини, яка могла стати їй добрим другом.

Він стискає пальці в кулак, дряпаючи нігтями оббивку сидіння. До горла підбирається колюча грудка, і груди здавлюює так сильно, що Артем не стримує гіркого зітхання. Все його життя нагадує страшний сон, в якому він випадковий гість. Скоро він прокинеться, і біль зникне. Артем повернеться до квартири свого найкращого друга і стане тим чужинцем, який нещодавно вийшов із в'язниці.

Не буде Олексія Геннадійовича, який перевернув його життя з ніг на голову.

Не буде Єгора, якого весь час потрібно доглядати.

Не буде Ярослави, в яку Артем закоханий.

Зубань справді закоханий у Ярославу, і він більше не хоче жити в клітці.

— Чому? — Ярослава знову бере його за руку, і Артем здається.

Він відкидає голову на крісло, щільно заплющивши очі. Тіло огортає втома, і Артем прислухається до своїх думок. Напевно, він не повинен розповідати Самойленко про те, що життя її все ще хлопця під загрозою. Єгор Ярославі не чужий, і вона ніколи не відмовиться від нього після двох років стосунків. Ніч, проведена з Артемом, не заглушить тепле ставлення до Єгора. Зубаневі неприємно думати про це, але зараз Ярослава не перестане дбати про Єгора. Вони все ще близькі.

— Єгорові загрожує небезпека, — холодно зізнається Артем, стиснувши кермо. — Вороги Олексія Геннадійовича, напевне, вже стежать за нами.

Ярослава опускається на спинку сидіння, затамувавши подих. У її очах спалахує страх, як шалена пожежа, і Артем відвертається до вікна. Єгор більше не палить, але повертатися в машину не поспішає. Він дивиться кудись у далечінь, перебираючи сухі листочки на долоні. Начебто спеціально дозволяє Артему та Ярославі обговорювати його, породжуючи нові сумніви та страхи. Зубань так сильно боїться втратити Ярославу, але кинути Єгора в біді не зможе за жодних обставин.

— Що ми будемо робити? — несподівано подає голос Ярослава.

— Залишмо все, як є.

Артем помічає, як Єгор повертається в машину. Ярослава пильно вдивляється в його обличчя через скло, ніби намагається знайти сліди болю та образи. Данилюк ще не підозрює, що може постраждати значно серйозніше, ніж від зради своєї (тепер уже колишньої?) дівчини. Самойленко до печіння в пальцях стискає ручку дверей і не може викинути з голови думки про те, що може статися щось страшне.

Якщо вона піде від колишнього нареченого і втече з Артемом, Єгора вб'ють?