Розділ 39

Єгор міг поговорити наодинці з Ярославою тільки вранці, коли Артем копошився в гаражі біля машини. У будні він забирав Ярославу до будинку Данилюків, а потім відвозив їх обох до університету. Єгору не хотілося думати про те, що обговорювали Ярослава і Артем за його відсутності. Поруч із ним вони трималися, як чужі, а насправді все могло бути по-іншому. Данилюка більше турбувала відповідь Ярослави, коли він знову порушить ту тему, до якої вони не поверталися більше двох місяців.

Ярослава маленькими ковтками відпиває каву із чашки, гортаючи черговий конспект. Вона виглядає змореною і сонною, але її погляд повністю занурений у сторінки зошита з міжнародної економіки. Єгор уже й забув, що сьогодні у них перший залік.

— До нашого весілля залишилося менше чотирьох місяців, — він обіймає Самойленко зі спини, зімкнувши руки у неї на талії, — а в тебе на пальці досі немає обручки.

Ярослава м'яко вислизає з його рук і майже тікає у вітальню, прихопивши за собою конспект. Вона може втекти від Єгора зараз, вигадати чергове безглузде виправдання або просто прикинутися хворою. Єгор повірить усьому, аби Самойленко повернулася. Аби його Ярослава Самойленко, чиє серце і тіло належало тільки йому, повернулася до нього знову. Не сіра тінь, з якою він стикається в коридорах власного будинку вже тиждень, як прилетів додому.

— Не треба обручки, — сухо кидає Ярослава, зупинившись біля сходів. Вона з такою силою вчепилася в перило, що в нього побіліли кісточки.

— Як це не треба? — Єгор вискакує з кухні, як ошпарений, і зачіпає ліктем тацю з фруктами.

Яблука котяться по підлозі в різні боки, як кеглі, і найбільше яскраво-червоне вистрибує просто під ноги Єгору. Він спотикається, але не падає. Тільки злісно зачиняє кухонні двері і зупиняється. Він помічає, як у Ярослави тремтить спина.

— Я не хочу весілля.

Самойленко повільно повертається, і її голос хрипить від сліз. Вона чомусь зупиняє погляд на яблуці під ногами Єгора. Таке саме Артем підкидав на долоні трохи більше тижня тому. Губи в нього наливались таким самим кольором від поцілунків Ярослави. Артем дивився на неї зачаровано п'яно і не випускав зі своїх обіймів до ранку. Самойленко струшує головою, проганяючи яскраві спогади.

Кров у венах застигає, і вона не може видихнути.

— Ти з глузду з'їхала? — Єгор штурхає яблуко геть і підходить ближче.

Ярослава прикриває очі, і все навколо занурюється у темряву. Її думки про Артема, її почуття, її слова, сказані невпопад. Вона так сильно любила Єгора, що не уявляла свого майбутнього з кимось іншим. Не схожим на її друзів та знайомих, потайним та колючим. Самойленко знайшла у ньому щось особливе, те, чого в Єгорі ніколи не було, або вона просто не розгледіла. Ярослава не може пояснити цього.

Вона дивиться на Данилюка, але перед очима все одно з'являється Артем.

— Ми не можемо одружитися, — загнано шепоче Ярослава, хитаючи головою. Як маленька дитина, яка вперто наполягає на своєму. — Це було помилкою.

Її слова звучать приголомшливо голосно, як постріл. Постріл у серце Єгору.

— Що ти називаєш помилкою? — губи Данилюка викривляються в гіркій усмішці, і він тикає пальцем Ярославі в груди. — Два роки наших стосунків чи те, що ти при першій нагоді стрибнула у ліжко до іншого ?

«Звідки він дізнався?» — у Ярослави перед очима проноситься все життя. Знайомство з Єгором на вечірці на честь дня народження Свєтки. Їхній перший поцілунок, коли вони мало не довели таксиста до серцевого нападу. Поїздка до Парижа, про яку Ярослава мріяла із самого дитинства. У них так багато спільних щасливих моментів, що все чорне можна без зусиль забрати, стерти, забути. Мабуть, Ярослава змогла б, якби захотіла. Але вже надто пізно.

Самойленко зрадила Єгора, і той навряд чи зможе її колись пробачити. Але Ярославі потрібен лише Артем. Вона більше не хоче обманювати себе, Єгора та Олексія Геннадійовича. Вона готовий пережити той жахливий скандал, який на неї чекає. Її проблеми не оминуть і бізнес батька. Але тепер у серці Ярослави місце вільне лише для однієї людини, і це не Єгор Данилюк.

— Єгоре, я не хочу все ускладнювати, — тихо промовляє вона, піднімаючись на сходинку вище.

— Кинути мене вирішила? — Єгор цідить крізь зуби, ніби випускає отруту, і підводиться слідом.

— Вибач.

Ярослава біжить сходами вгору, ковтаючи сльози. Вона дуже завинила перед Єгором. Вона зрадила стосунки, які вони будували два роки, цеглинка за цеглиною. Але тепер, коли всередині залишилася лише темна порожнеча, Самойленко не зможе щось змінити. У неї закінчилися сили любити того, хто так довго був поряд.

Вона хоче бути щасливою з Артемом, але йому ніколи не дозволять. Єгор та Олексій Геннадійович постараються. Це кінець.