Розділ 38

Годинник на столі Олексія Геннадійовича цокає так голосно, що у Артема розривається голова. Він чухає сонні очі і міряє кабінет нервовим кроком, досліджуючи бронзові статуетки за склом. Якось Єгор згадував про те, що його батько схиблений на антикваріаті, але Артем не уявляв наскільки. Зубань кожну статуетку вже раз десять розглянув, але нічого особливого в них не помітив. Некорисні шматки бронзи, що набули форми.

Артем чомусь упевнений у тому, що Олексій Геннадійович дбає про ці маленькі частинки свого статку набагато більше, ніж про власного сина.

Данилюк дуже довго розмовляє з кимось по телефону, ніби Артема і зовсім немає поруч. Це може означати лише одне: трапилося щось погане, і сім'я Данилюків потребує його допомоги. Він ловить уривки фраз про ризикований контракт, про підлості конкурентів та про безпеку Єгора. Життя Єгора — головна турбота Артема, і він піде на все, щоб захистити його. Гроші не такі важливі, коли ребра здавлює болісне відчуття. Артем винен перед Єгором.

Олексій Геннадійович говорить плутано, жорстко, але Артем виразно чує в його голосі тривогу. Данилюк не викликав би його глибокої ночі, якби Єгору не загрожувала небезпека.

Артем умощується на стільці, намагаючись вгамувати вихор думок у голові. Він все ще не може забути тієї ночі з Ярославою, коли та приїхала до нього додому. І хіба він винен? Хіба він зобов'язаний забувати її дотики, її поцілунки, що жаром обдають все тіло, і погляд, наповнений такою щирою любов'ю? Зубань більше не сумнівається в тому, що Ярослава закохана у нього. По-справжньому, сильно та взаємно. Артем не може перестати думати про неї, і поодинокі зустрічі впливають на них обох.

Самойленко більше не дивиться їй в очі, тому що Єгор постійно поруч. Він закриває, відгороджує, захищає Ярославу від Артема, щоб утримувати її поряд, щоб вона належала лише йому. Артем відчуває, що втрачає Самойленко.

Він втрачає ту, яка йому ніколи не належала. Ту, з ким бути не повинен і не може. Але нічого виправити вже неможливо.

— Єгор в  небезпеці, — Олексій Геннадійович відкладає телефон на край столу і сідає навпроти Зубаня. Охоплює голову долонями, стискаючи скроні. Артем ніколи не бачив його таким розгубленим і похмурим.

— Я за ним стежу, — відповів Артем, схрестивши пальці в кулак.

Він справно виконує свої обов'язки, наступаючи собі на горло. Зубань супроводжує Єгора в кафе, на парковці, в кіно і мовчки ковтає гіркоту. Тому що Ярослава близько не до нього, а до свого хлопця, точніше нареченого. Вони з Ярославою ще не обговорювали, які стосунки пов'язують її з Єгором. Вони ще не з'ясували, що буде між ними.

Артем для Єгора як п'яте колесо біля воза, і він відкрито демонструє своє обурення через зірвані побачення. Зрештою, він хотів побути наодинці зі своєю дівчиною. Косі погляди, бурчання та погано приспані напади агресії. Десь усередині у Зубаня закрадався страх, що Єгор може зірватися на Ярославі. Облаяти, вліпити ляпас або вдарити. Він ще більше часу проводив разом з ними, заплющуючи очі на власний біль.

— Мої вороги знову з'явилися, — Олексій Геннадійович з похмурим виглядом наливає в склянку коньяк. — Цього разу порожніми погрозами вони не обійдуться.

Він хрипко закашлюється, залпом осушуючи всю склянку, і піднімає голову. Його погляд, як розпечений метал, цілить у саме серце, але Артем не боїться крові. Він пережив занадто багато, щоб боятися чиєїсь помсти. Навіть самого Олексія Данилюка. Але розплати не уникнути, коли про нього і Ярославу дізнаються.

— Я не дам їм дістатися до Єгора, — твердо карбує Зубань, розправивши капюшон чорної толстовки.

Він помре за Єгора, якщо буде потрібно. І не тільки через те, що неймовірно винен перед ним. Артем закоханий у його дівчину, і позбавити його почуттів до Ярослави рівнозначно тому, що його життя позбавити. Напевно, це справді правильний вихід.

Головне, щоб Ярослава була щаслива.