Розділ 32

Артем зачиняє вікно в машині, і вони виїжджають із двору. Червоно-жовте листя майорить на мокрому асфальті і шарудить під колесами. Як відчайдушний скрип серця Ярослави, по якому мчить Зубань. Тільки хрускіт ребер, судини, що тріскаються, і кров кольору багряної осені. Самойленко ніколи не сиділа поруч із ним, на передньому сидінні, і все абсолютно не так. Вони знову чужі, і відчувати його холод дуже страшно.

Ярослава обережно повертається до нього, і його гострий погляд врізається в шию.

— Ти що задумала? — його пальці так стискають кермо, що кров застигає у венах. Артем уперто дивиться на дорогу, але Ярослава, що притихла під боком, його тривожить, гризе, ламає. Він уже давно не відчував чогось подібного.

Щось, схоже на закоханість?

— Про що ти? — Ярослава широко розплющує очі.

Вона мне рюкзак під ногами і слухає рев машин, що проїжджають повз. Плескає долонями по колінах, щоб прибрати тремтіння. Відчуває, як змінюється настрій Зубаня. І лише вона тому причина. Вона та її стосунки з Єгором. Ярослава не відчувала себе в безпеці поруч із Данилюком, але з Артемом ризик куди вищий. Ризик втратити все, розваливши підмостки майбутнього. Про яке майбутнє вона каже? З ким?

— Чому ти не відповідаєш на дзвінки Єгора? — Артем різко зупиняється біля університетської стоянки. — Могилу собі копаєш? Ти уявляєш, що буде, якщо Софія щось запідозрить і доповість про це Олексію Геннадійовичу? Може, вона це вже зробила.

— Мені начхати на те, що скаже Олексій Геннадійович, — її приглушений шепіт за горло здавлює, але Артем не перебиває. — Я зараз не можу розмовляти з Єгором.

Долоня Ярослави в сантиметрі від його стегна.

— Чому? — Артем відпускає кермо, і їхні пальці зустрічаються на секунду.

— Останні два дні я тільки про тебе думаю.

Зубань коротко цілує її долоню та переплітає пальці. З посмішкою закоханого підлітка, який вперше поцілувався. Шкіра, що плавиться, і зграя голодних думок у голові. Одна за одною, проникаючи лезом углиб. Біль мішається з теплом у грудях, і Ярослава притискається спиною до сидіння.

Тепер усе правильно. Так, як мало бути. Друзі Єгора, які спостерігають за нею з іншого боку стоянки, не лякають її ні грама. Напевно, вона пошкодує про це. Тільки не сьогодні, не зараз, коли її нічого більше не потрібно.

* * *

Тимофій насилу пережовує пересолений суп, який приготувала Софія. Вона ні слова не вимовила за дві години, і Дзюба відчув недобре. Данилюки повертаються з Лондона лише завтра, Артем майже добу не виходить на зв'язок. Все це не може бути випадковим збігом обставин. Дзюба не втратить свого найкращого друга через чергову дівчину. Через чужу дівчину.

Рожковська сумно розглядає скатертину, виколупуючи нігтем дірку в правому кутку. Якби Тимофій хоч цятку на ній поставив, Софія знесла б йому голову. Вона схвильована настільки, що нічого не помічає довкола.

— Щось трапилося? — Тимофій миє брудну тарілку, але очей від Софії не відводить.

Цокання годинника на стіні приводить Рожковську до тями. Вона різко підводиться зі стільця й озирається на всі боки, ніби її хтось кличе. Через кілька секунд повертається, пригладивши розпушене волосся. Тільки блискавки в очах танцюють.

— Твій друг наривається, — сердито цідить вона, розмішуючи в чашці каву, що охолола.

— Ти можеш до ладу пояснити, що сталося? — Тимофій підсовує стілець і сідає поряд із нею. Бере її за руку, залишивши поцілунок-відбиток на зап'ясті, і заглядає у вічі.

Софія його погляду чомусь уникає. Приймає кожен дотик, опустивши голову, і в горлі ніби запеклася злість, гірка й тягуча. Вона знову нагадує Софію-простачку, з нестерпним бажанням розбагатіти та виїхати за кордон. Рожковська буквально жила цією мрією.

— Ярослава не відповідає на дзвінки Єгора, — Софія схрещує руки перед собою, — я більше, ніж впевнена, що це завдяки Артемові.

— Вже поскаржилася Данилюку? — Тимофій дивиться на неї майже глузливо.

— Ні, я нічого не говоритиму, поки вони з Єгором не повернуться з Лондона, — Рожковська з докором дивиться на нього з-під опущених вій. — У Артема залишився ще один день, який він може провести з Ярославою чи ще деінде. Це не так важливо. Просто передай, що на нього чекають великі проблеми, якщо він не припинить.

Тимофій майже впевнений, що Артем не припинить. У нього одне негласне правило: у коханні йти до кінця.

Артем у небезпеці, і шанс на порятунок лише один: людина, яка буде поруч завжди. Та, що належатиме лише йому. Напевно, це має бути Ярослава.