Розділ 30

На кухні витає запах її улюбленої чорної кави, і Ярослава жваво гортає конспект з міжнародної економіки. У неї в запасі не більше п'ятнадцяти хвилин, щоб поснідати і закинути у рюкзак потрібні зошити. Потім Артем відвезе її до університету. Якщо Зубань спуститься трохи пізніше, шанс запізнитись на першу пару зросте. Але можливість заробити трійку, озброївшись основними термінами, буде у неї в кишені. Колоквіум перенесли з вівторка на четвер, а Ярослава все одно жодної сторінки не прочитала. Тільки одним оком формули роздивлялась перед сном і ховала зошит під подушку, як наївна школярка.

Артем розпалив у її голові війну, і Самойленко не могла думати ні про що інше.

Ярослава не змогла заснути тієї ночі, коли Артем залишився ночувати на дивані. Підлітала кожні п'ять хвилин до сходів і визирала з другого поверху, чи бува не сталося чогось унизу. Її пробіжки тривали до самого ранку, поки Зубань мирно сопів у вітальні. Ярослава не спала, невпинно виїдаючи очима стелю. Рахувала зірки, що золотом відбиваються на стінах. М'яла ногами ковдру і крутилася з боку на бік. Перед очима густим лісом простягалася темрява, а під повіками крутився він, її Артем.

Його тонкий голос.

Його погляд, пройнятий дрімотою важкого дня.

Його обійми, жадібні й сильні, від яких серце заходилось громом.

Ярослава ніби знову напилася або збожеволіла. У вітальні, залитій напівтемрявою, їй ледве вистачило сил утриматись і не поцілувати його. Ніхто б не побачив, та й Артем навряд би відчув щось. Просто короткий дотик губ. Без зашкалюючого градусу у крові. Без похмурих думок, що стовпилися в голові. Усього на мить, щоб відчути його.

— Ярославо, ти б хотіла чогось смачненького на обід? — Софія безшумно відкриває холодильник у неї за спиною, і зошит дівчини сповзає на коліна. Ще хвилини дві тому Ярослава була упевнена, що Рожковська цієї ночі в будинку Данилюків не ночувала. Напевно, вона знову щось планує, за настановою Олексія Геннадійовича.

Ярослава відключилась. У неї ніби земля догори дригом перевернулась, коли перед очима з'явився Артем. Вони ще не обговорювали того, що сталося тієї ночі. Точніше, що нічого не сталося. Самойленко зсередини гризло липке почуття, і їй найменше хотілося, щоб Софія щось запідозрила.

Рожковська показово виставляє на стіл яйця, борошно та цукор.

— Ти ніколи не готувала в цьому будинку, — Ярослава із гострою підозрою супить брови, закриваючи конспект. Їй буде не до колоквіуму, коли містом її везтиме карета швидкої з розладом шлунку. Надто багато уваги з боку Софії завжди підозріло.

Вона стискує губи чи то збентежено, чи то винувато. Самойленко пильно вдивляється в її обличчя, і Софія намацує тремтячою долонею стілець. Бачити її такою напруженою і вразливою, як із заплющеними очима пхати пальці в розетку. Ніколи не знаєш, що станеться в наступний момент. Або тебе ударить струмом, або пронесе. Третього не дано.

— Може, я хочу тебе порадувати, — незграбна посмішка торкається її губ, і Ярослава метушливо знаходить потрібну сторінку в зошиті. Вона більше не відчуває небезпеки з її боку. Софія не завдасть їй шкоди. Принаймні зараз.

— Скоріше отруїти, — Ярослава проковтує їдкий смішок і опускає очі в конспект.

— Дуже смішно, — Софія дістає два яйця і займає робочу поверхню.

У дверному отворі всього на мить з'являється Артем. Самойленко різко задирає голову і стикається з його поглядом. Колючим, обережним, стриманим. Артем завжди дивиться так холодно, коли поруч із ними крутяться сторонні. Із Софією все набагато складніше: вони майже не контактують у її присутності. Ярославу не полишають думки, що вони припускаються помилки.

— Артеме, я тільки захоплю свій рюкзак, і можемо їхати, — Самойленко миттєво підривається зі стільця, вхопивши з підносу яблуко.

Софія вдає невидимку, продовжуючи збивати яйця. Вона запевнила себе, що останні два дні Ярослава не була надмірно задумлива і стурбована. Не тікала надвечір додому, перевіривши перед цим кімнату Артема. Не виглядала у вікно, відпиваючи полуничний йогурт, який не може терпіти. Не грала волейбольним м'ячем у футбол під воротами гаража Данилюків. Все можна було списати на гнітючу тугу: Єгор ніколи не залишав Ярославу саму надовго. Але правда плавала на поверхні. Ярославу зацікавив дехто інший .

Телефонний дзвінок застає Рожковську зненацька, і вона випускає міксер із рук.

— Ярославо, твій телефон, — оглушливий голос Софії заманює на кухню Артема.

Він із знудженим виглядом підкидає на долоні червоне яблуко. Те саме, що Ярослава забрала зі столу. Неважко здогадатися, чому Артем з'явився на кухні раніше за Ярославу. Він мав перевірити, почути, відчути. Скільки б часу Зубань не проводив з Ярославою, Єгор стоятиме між ними. Точніше Артем стоятиме між Єгором та Самойленко.

Софія повертає телефон на місце. Нехай Артем побачить на власні очі, кому належить Ярослава. Він захопився чужою дівчиною та поплатиться за свої почуття. Без допомоги Софії, без шансу на порятунок. Брехня не виправдовує зраду.

— Зараз підійду, — Ярослава шарудить зошитами у вітальні, на ходу натягуючи кросівок, який сповз.

— Це Єгор, — Софія докірливо тикає пальцем на її вібруючий телефон. — Відповісиш?

Самойленко повертає голову до Артема. Той навіть не дивиться у її бік, граючи червоним яблуком на долоні. Вимальовує на шкірці якісь візерунки, супиться задумливо і мовчить. Тиша загрозливо тисне на скроні, і Ярослава майже забуває про телефон, що розривається. Вона не чує нічого, окрім розчарованого голосу Артема у її голові.

«Бігаєш, як повія, від одного до іншого», — карі очі випромінюють холод, і Самойленко відвертається, до крові прикусивши губу.

— Я пізніше з ним поговорю, — Ярослава квапливо запихає телефон у задню кишеню, кинувши на Артема винуватий погляд.

Софія продовжує збивати яйця, змахнувши вологе пасмо з чола. Вона нічого не бачила. Вона має забути про те, що Ярослава закохана в Артема. Точно не сильніше, ніж Зубань у неї.