Розділ 28

Тимофій не зводив із Софії очей, щойно вона переступила поріг його квартири. Сьогодні вона приїхала похапцем, ніби за нею хтось гнався. Кинула в коридорі пальто, забула перевзутися. Олексій Геннадійович відсиджувався в Лондоні четвертий день, тому причин для занепокоєння Тимофій не мав. Жодних секретних завдань та доручень від Данилюка не надходило, але й Софія була підозріло спокійною.

Бачити її в кухонному фартуху і з розпатланою гулькою на потилиці незвично. Домашня, тепла, ручна. Пурхає над столом, як метелик, розставляючи тарілки, і одночасно помішує в сковорідці гриби з курячою грудкою. Бурхливе обговорення з Юлькою нового хлопця Даші не заважає, навпаки, прискорює процес. Вона посміхається багряно-яскраво, загортаючи за вухо світле пасмо, і малює дерев'яною лопаткою візерунки в повітрі.

Чергова вистава, що приголомшила увагу. Тимофій залишає кухню перш, ніж лунає справжній дзвінок.

— Які новини? — хрипкий баритон у трубці розбурхує кров, і Рожковська зменшує вогонь на плиті.

— Артем забрав Ярославу після пар і відразу ж поїхав додому, — звітує негайно, змахнувши краплинки поту з чола. Софія почувається ув'язненою, позбавленою права голосу та совісті. — Ярослава поїхала щойно.

Вона не привчена брехати, але цього разу їй дозволено. Заради Тимофія, заради себе. Її оксамитовий голос не ворухнеться, не здригнеться: тільки теплим морем потече. Софія гадки не має, де зараз Артем, чим зайнята Ярослава. Вона була така зла, коли Рожковська йшла, що страшно було залишатися з нею наодинці. Отруйні прокльони громом долинали з другого поверху. Ярослава згадувала Єгора, Олексія Геннадійовича, свого батька. Ім'я Артема вона не повинна була розібрати, але почула.

Не вперше за останні дні.

— Вона не ночує у нашому домі? — Олексій Геннадійович помітно підвищує голос. — Давно?

— Сьогодні вперше, — Софія поспішає виправдати Ярославу, Зубаня, себе, і гриби на плиті змовницьки шиплять, повільно пригоряючи. — Сказала, що хоче один день відпочити від вашої родини.

Насправді Ярослава висловивилась інакше: «Горіть у пеклі, Данилюки!».

— Напевно, Єгор знову щось накоїв, — Олексій Геннадійович ніби до себе звертається, і його слова розчиняються сизою пеленою туману. — Залишся сьогодні у нас.

— Добре, — Софія вимикає згорілі гриби і опускається на стілець.

Вона більше не хоче брати участь у грі, яка затягнула її так глибоко. Бути пішкою в руках короля, підставляти свою спину під удар і втрачати все, що їй дороге. Якби Софія від початку знала, яку роль у житті Тимофія грає Артем, вона б нізащо на це не пішла. Ні заради грошей, ні заради довіри. Зрада — це помийна яма, і потрапити до неї може кожен. Навіть той, хто збудував навколо себе кам'яну фортецю.

— Ти впевнена, що Артем був на вечірці з двома дівчатами? — Олексій Геннадійович важко дихає у слухавку.

— Точно вам говорю, — Рожковська стискає в долоні білу мереживну скатертину. — Я сама бачила, як Артем піднімався з ними нагору.

До горла підбирається тривожна грудка, і Софія прикриває очі. Господи, нехай ця розмова скоріше закінчиться.

— Не спускай з нього очей, — Олексій Геннадійович січе кожним словом по горлу, впивається злістю, що просочується прямо під шкіру, і Софія ледве стримує себе. — Ми повернемося через три дні, і за цей час багато що може змінитися.

Софія тримає у вологій долоні телефон та закашлюється від густого запаху гару. Усе змінилося.