Розділ 27

Ярослава не виходила з кімнати Єгора з того часу, як Артем привіз її з університету. Вона переглядала їхні спільні фото у Фейсбуці та чекала на його дзвінок. Єгор раптово запропонував зідзвонюватись в скайпі, і Самойленко чомусь напружувало таке спілкування. Весь час під мікроскопом, начебто Єгору раніше не вдавалося контролювати кожен її крок.

Єгор змінився після смерті матері. Вони з Ярославою почали зустрічатися буквально за тиждень до автокатастрофи, і те, що сталося, сильно вразило Данилюка. Він чах на очах, перетворюючись на пожухлу квітку, і Ярослава боялась залишати його самого. Вони тоді майже з'їхалися, але Олексій Геннадійович заборонив їм разом жити. Якби Самойленко не витягнула його сина з депресії, їхні стосунки могли скластися по-іншому. У той момент все й перевернулось догори ногами.

Сварки Єгора з батьком.

Його бунтівнича поведінка.

Він використовував Ярославу, як іграшку для сексу.

Нині гидко згадувати про це. Два роки, як на американських гірках. З Єгором Ярослава завжди почувалась по-різному. По-справжньому коханою та потрібною, коли Данилюк ставив їхні стосунки на перше місце. Набридливою і брудною, коли Єгор зводив їхнє спілкування тільки до сексу. Болісно, бридко і нестерпно. Єгор був таким не завжди, але його кохання ніби стерлося з часом.

Ярослава затримує погляд на фотографії, зроблену пів року тому. Вони з Єгором їздили на канікули в гори, і саме того дня він зробив Ярославі пропозицію. На цьому фото Самойленко усміхається так щасливо, як ніколи раніше. Руки Єгора у Ярослави на талії, а сонце засліплює її обличчя. Здається, ніби це було цілу вічність тому.

Макбук оживає верескливою мелодією, і на екрані вискакує іконка з фотографією Єгора. Він обіцяв зателефонувати, як тільки в офісі вирішать усі паперові питання.

— Як справи з контрактом? — зображення на екрані прояснюється, і перед Ярославою з'являється похмуре обличчя Єгора. Знову стомлений погляд і темні кола під очима, ніби прокинувся після бурхливої вечірки. Такого статися не могло: Олексій Геннадійович дуже серйозний у всьому, що стосується роботи. Він не дозволить Єгорові розважатися.

— Сьогодні вранці підписали, — Єгор ледве ворушить губами, і його погляд весь час спрямований убік, ніби хтось за ним спостерігає. Невже Олексій Геннадійович підслуховує? — Залишилось вирішити технічні питання.

Ярослава не відчуває ні полегшення від того, що скоро його побачить, ні жалю від того, що розлучалися на цілий тиждень. Єгор повернеться через якісь три дні, і все буде, як і раніше. Артем возитиме їх до університету, а потім забиратиме після обіду. Олексій Геннадійович знову заведе розмову про майбутнє весілля, а Ярослава вже за звичкою прикинеться, що їй цікаво. Ні, Єгор, весілля і Артем — невдале поєднання слів в одному реченні.

— Коли ви повернетеся? — Самойленко прикушує щоку до крові. Солоний присмак крові прояснить свідомість, і вона намагається сконцентруватися на розмові.

Зараз вона не тут, не в кімнаті Єгора, де на стіні висить це прокляте дзеркало. Ярослава знову бачить своє похмуре відображення, і це як зворотний бік її душі. Та Ярослава живе іншим життям, і воно не ділиться на «з Єгором» та «без». Воно змінює швидкість щодня, і Самойленко не боїться розбитися. Поруч із нею Артем, і його рука, що стискає плече, не дасть зірватися з дороги.

Чорт, чому вона взагалі про це думає?

— У п'ятницю ввечері, як і планували, — Єгор сухо реагує на присутність Ярослави по той бік екрану, але вже за мить його очі спалахують розсипчастим блиском. — Я так за тобою скучив.

— Я теж, — глузливий погляд Зубаня виринає в голові, як крізь товщу густої води. Артем тикає в неї пальцем, потріпавши її світле волосся. Називає її брехухою і йде, не обертаючись. Ярослава вчасно смикає себе, відчуваючи пронизливий погляд Єгора. — Виглядаєш напруженим і втомленим. Ти спиш взагалі?

— Сплю, звичайно, не хвилюйся, — Єгор нахиляється до екрану ще ближче. — Просто так дивно.

— Що саме? — спина Ярослави ніби приклеюється до стільця.

Вона часто моргає, і обличчя Єгора розчиняється у відблисках світла. Пропадає під тонкою плівкою екрану, перетворюючись на прозору тінь. Щось у ньому змінилося, але Самойленко більше не відчуває потреби рятувати. Вона витягувала його два роки, так що ледь вистачало часу на себе. Ярослава втратила себе у ньому. Там, у його глибоких синіх очах, що обсипалися сірою жменькою попелу на долоню. Там, у його серці, в якому живе зимовий холод та самотність.

Чи любив її Єгор по-справжньому колись?

— Я в Лондоні, а ти вдома, разом з Артемом, — його голос пронизаний тугою, що завиває, але укол злості підпалює в грудях Самойленко пожежу.

— Ти сам приставив його стежити за мною, — вона пирхає роздратовано, вдарившись коліном об стільницю.

Єгор її невдоволення вперто ігнорує. Шматок слабкої усмішки рваним оксамитом лягає на губи, і він опускає очі на мить. Піднімає різко, змахнувши копицею закрученого волосся, і темрява в його очах смугує по нервах. Ярослава здогадується, до чого він веде.

— Не стежити, а наглядати, — він карбує твердо, гордовито-суворо, і кісточки його пальців наливаються блідо-сірим. Прямо зараз зацідить кулаком по екрану, і скло під його пальцями розколеться гострими уламками. Як вихор бурхливої води, дьогтярно-чорної та в'язкої. Течія витягне Ярославу на дно.

Самойленко знову не в собі. Скільки часу вони із Єгором розмовляють? Усього п'ять хвилин? Не може такого бути.

— Це те саме, — Ярослава кривляється, як дитина, піднімаючи брову. Не схоже, що Данилюка дуже хвилює її настрій.

— Що у вас із ним? — пальці, схрещені в замок, сердито хрускають, і Ярослава утискається лопатками в лаковану спинку стільця.

— Тобто? — її голос ламається, видаючи дрібний свист.

— Ви досі гризитеся? — Єгор дивиться так, ніби точно проломить екран і притягне Ярославу до себе за шкірку. Заговорювати зуби, сипати градом питань, заводити в глухий кут. У його голові причаїлося полчище тактичних ходів та прийомів, які треба застосовувати у стосунках. Мабуть, він ніколи не прислухався до свого серця.