Розділ 26

Фінал уже близько. Лічені дні, години, хвилини — і спаде завіса. Зал, переповнений глядачами, вибухне бурхливими оваціями. Яскраві букети квітів, посмішки та густе захоплення. Вони ще ніколи не бачили такої вистави. Драма і сльози, любов і ненависть — все, як у найкращих п'єсах класиків.

Тільки це не постановка із продуманим сценарієм, у якій блискуче грають актори. Це життя, просте людське життя, і в ньому немає правил і законів.

Єгор постійно грав якусь роль. Зразкового сина, який заплющує очі на відверті спроби батька відкупитися від нього. Уважного хлопця, який щиро виявляє любов і турботу до людини, яку поруч із нею утримує більше звичка, ніж справжні почуття.

Йому лише треба було залишатися собою, щоб люди перестали бачити в ньому мішок, набитий грошима.

Він не зміг пробачити батькові смерть мами. Єгору не вистачило сміливості поговорити про це відверто, і образа на Олексія Геннадійовича залягла в серці товстим шаром льоду. Батькові було тяжко не менше, ніж йому. Єгорові було шістнадцять, коли мама загинула в автокатастрофі. Машина злетіла з проїжджої частини, коли мама вночі поверталася від подруги. Якби не Ярослава, Єгор загинув би разом із нею. Стрибнув би без роздумів у яму, якби рука Самойленко не стискала його долоню.

Пройшло вже більше двох років, але Єгор не розуміє, чому прислухається до батька. Після того, що він зробив із мамою. Після того, як жорстоко з нею поводився. Єгор пам'ятає безкровне обличчя матері в лаково-чорній могилі, її крики та гіркі прокляття за кілька днів до аварії. Ні, це було не самогубство, але вона не хотіла жити поряд із черствим сухарем.

Як Єгор може називати цю людину батьком?

— Ти можеш заспокоїтись? — Олексій Геннадійович трясе його за плечі, сідаючи за стіл. — Сядь і не миготи у мене перед очима.

Десять хвилин тому вони уклали мільйонну угоду, але Данилюк не відчуває належного полегшення. Його статкам більше ніщо не загрожує. Його син не залишиться жебраком, якщо з ним щось трапиться. Олексій Геннадійович майже досяг бажаного, і попереду лише весілля Єгора з Ярославою. Це все, про що він може мріяти. Якщо Єгор дозволить йому довести розпочате до кінця.

— Завтра ми повинні повертатися додому, — Єгор тікає від його дотиків, зминаючи мокрими долонями папери. Його голос смикається, як оголений провід, і очі сумно-темні, закриті від усього світу.

— У нас є ще три дні, — Олексій Геннадійович зі скрипом відсуває стілець і сідає поруч.

— Навіщо залишатися в Лондоні? — Єгор різко підривається на ноги, і стос документів віялом злітає в повітря. Батько тільки про роботу і може думати, а Ярослава уже четвертий день без свого хлопця. — Ти вже підписав контракт.

Єгор дивиться на нього з надією і ховає в кишеню міцно стиснутий кулак. Він завмер на одному місці, і тільки очі бігають на всі боки. То на батька, то на двері, то на засипаний документами стіл. Олексій Геннадійович гарячково згортає папери в папку, не підводячи голови. Напевно, він жодним із цих папірців не пожертвує заради майбутнього свого сина. У щастя мізерна ціна, не те що у холдингу Данилюків.

— А ти не розумієш? — Олексій Геннадійович вирівнюється перед ним, розправляючи складки на сорочці. — Ми можемо використати ці три дні, щоб перевірити до кінця.

— Я не хочу сидіти тут і чекати, коли Артем затягне Ярославу в ліжко, — Єгор роздратовано випльовує прямо в обличчя і відвертається. Його руки ніби покриті зміїною шкірою, і її хочеться здерти. Стерти з тіла кожну ділянку, на яку колись дивився батько.

Олексій Геннадійович бачить у ньому лише вигідний спосіб заробити. Поповнити свої статки і позбутися боргів. Одному Богу відомо, чому вони й досі живі. Батькові погрожують, вимагають грошей, але він жодного долара не віддав. У Єгора вже третій охоронець за останні півроку, і він тільки Ярославі наплів про те, що йому не подобалися ті товстуни-роботи. Їх просто вбили, і Артем може стати наступним.

Чи хотів би цього Єгор? Він трясе головою, проганяючи набридливі думки. Не можна бажати смерті людині, якій просто не довіряєш.

— Ти їй не довіряєш? — батько зазирає йому в обличчя, і Єгор розгублено знизує плечима.

— Кому?

— Ярославі, — тінь від Олексія Геннадійовича поглинає папери, розкладені перед Єгором. Він, як хижий птах, який може пазурами розірвати свого ворога. З Єгором він ніколи б так не вчинив, але тримати свого сина в страху у нього виходило роками. — Ти збираєшся одружитися з людиною, якій не довіряєш? Який тоді сенс?

Єгор різко піднімає голову.

— Ти не розумієш, — він витягає руки на стіл і схрещує пальці в кулак. — Вона знає мене краще за всіх. Вона завжди приймала мене таким, яким я є. З усіма тарганами, косяками та фокусами. Я люблю її та хочу бути з нню.

У легенях ніби повітря закінчується, і Єгор нервово розкриває губи. Робить глибокий вдих, опустивши очі, але бурхливий вихор у грудях не відпускає. Закручується спіраллю, обдаючи серце вогнем, і Єгор нічого не відчуває, крім спустошення. Він вигоряє, зникає на очах, і в цьому винен лише Олексій Геннадійович. Це він посіяв у його душі сумніви.

— Синку, ти чудово знаєш, що далекий від ідеалу, — батько накриває його руки широкою долонею, але Єгор миттєво ховає їх під стіл. — Якщо ти хочеш зберегти стосунки з Ярославою, дозволь їй зробити вибір. Кращого шансу в тебе не буде. Якщо Ярослава залишиться вірною тобі, ви одружитеся.

Може, батько має рацію?

— А якщо ні? — Єгор недовірливо насуплює брови. Олексій Геннадійович майстерно вміє маніпулювати людьми, бо майже жодна угода не давалася йому без зусиль. Єгор уже звик, що з ним розмовляють, як із клієнтом.

— Артем пошкодує про те, що народився на світ, — твердий батьковий голос розганяє по шкірі мороз.

Олексій Геннадійович завжди стримує своє слово. Якщо Зубань перейде йому дорогу, він розчавить його, як хробака, і відкине вбік. Якщо батько не розбереться з конкурентами, вони доберуться до Артема. Першим постраждає охоронець, а за ним і об'єкт, який він охороняє. Єгор не в змозі вирішити, який із двох варіантів підійде йому більше.