Розділ 25

— Чому ти сидиш у темряві?

Артем заходить до кімнати Єгора без попередження. Гучно клацає вимикачем на стіні, і кімната оживає яскравим світлом. Він бачить на підлозі Ярославу, яка намагається запхати під ліжко пляшку. Він бачить її побиті пальці та червоні очі. Самойленко знову розглядає своє відображення у дзеркалі. Чергова шалена ідея Єгора: повісити у спальні дзеркало на всю стіну, як у танцювальній студії. Неможливо втекти від сорому, коли на тебе дивиться власне відображення.

Зубань похмуро хитає головою, не наважуючись зійти з місця. Ярослава виглядає такою беззахисною: страшно говорити з нею, дивитись у її бік та дихати. Вона не довіряє Артемові, і це його ображає.

— Я сплю, — у її хмільній посмішці густіє смуток, і Зубань робить крок уперед.

Він обіцяв захищати її. Він обіцяв, що з її голови не впаде жодна волосина. Коли в неї запалені очі й руки тремтять, як у гарячці, Артем губиться. Він вірив, що з ним такого не станеться. Тюремні порядки загартували залізний характер. Але поряд з Ярославою все інакше, він інший.

— Обійнявшись із пляшкою коньяку? — Артем примощується поруч із Самойленко, не зводячи з неї очей. — Цікаве рішення.

— Я не пила нічого, окрім пива, сьогодні, — Ярослава гикає, обурюється, опускаючи голову. Вона ховається від Артема, і тому не хочеться проходити знову. Ламати її стіни, діставатися до серця і відбудовувати її довіру з нуля. Артему в принципі складно знаходити спільну мову з людьми. — А взагалі це тебе не обходить.

Ярослава намагається підвестися, і її веде убік. Вона п'яно хихикає, чіпляючись за покривало. Ще кілька хвилин тому вона давилася сльозами у ванній, жаліючи себе і проклинаючи той день, коли зустріла Зубаня. Зневажала його подружок, які намагалися залізти йому в штани. Тепер вона почувається дівчиськом, п'яним та дурним. Артем нагадуватиме їй про цей вечір до кінця його днів. Він ніколи не зверне уваги на таку розмазню, як Самойленко.

— Щось із Єгором? — Артем зберігає дистанцію, як і обіцяв.

Пам'ятаєш? «Я не доторкнусь до тебе, поки сама не попросиш». Тільки як йому триматися, якщо Самойленко ось-ось розпластається на підлозі у формі зірки? Удариться потилицею об підлогу або не приведи боже знепритомніє. Артему звично рятувати її, витягувати з неприємностей та повертати до життя. За місяць у будинку Данилюків він багато чого побачив. Але Зубань побоюється лише одного: стати для Ярослави її головною неприємністю.

— Серйозно? — Ярослава обурено хмикає, і в зелених очах спалахують вогники. — Ти питаєш мене про Єгора?

— А що я, на твою думку, мав подумати? — Артем піднімається слідом за нею, і погляд у нього гострий, як лезо бритви. — Ти заливаєш у себе цілу діжку пива, а потім тікаєш нагору.

Ярослава кусає губу, придушуючи схлип. У неї сльози блищать в очах, і Артем так хоче стиснути її у своїх обіймах. Сховати її від того, що турбує, та поділитися теплом. Він думав, що розучився щось відчувати. Але щось ворушиться всередині, коли Самойленко так близько. Він повільно підходить до неї, ловлячи її погляд. Неживий, порожній, сердитий. У неї в очах глуха безодня, і в ній кришиться страх. Самойленко боїться не Артема. Вона хронічно боїться болю.

— Чорт забирай, просто вийди звідси і зачини двері з того боку, — Ярослава випльовує отруйно і відвертається.

Сльози застилають очі, і в кров в'їдаються розпливчасті фрагменти. Дзвінкий сміх блондинки, що припала до губ Артема. Руки брюнетки на плечах, на шиї, всюди. Вони ніби мітили його своїми дотиками-опіками. Вони хотіли взяти його прямо у вітальні, на очах всього економічного факультету. Ярослава стомлено опускається на ліжко.

— Що тебе так сильно злить? — Артем гальмує її за плече, не бажаючи відступати. — Ти можеш розповісти мені.

— Ти — остання людина, з якою я обговорюватиму свої проблеми, — Ярослава злісно тикає йому пальцем у груди, намагаючись відштовхнути. — Вали до своїх подружок, вони, певно, вже зачекалися.

Артем мовчки сідає поруч, схрестивши руки на колінах. Дивиться на своє відображення і хитає головою. Він мав здогадатися. Ярослава бачила його виставу від початку до кінця.

— Ось воно що, — зітхає Зубань. — Ти бачила мене зі Свєткою та Зоєю?

— Мені наплювати, як звати тих повій, — Самойленко гарчить, як голодна вовчиця. Вона готова накинутися на Артема та задушити його. Зубань ніколи не бачив її таклю злою і скривдженою одночасно. — Я хочу, щоб ти пішов.

Артем усміхається, відчуваючи її неспокійне дихання.

— Ти дурненька, — Зубань бере Ярославу за руку так невимушено, ніби вони зустрічаються не перший місяць. Начебто знають одне одного все життя. Начебто кохають і по-справжньому дбають один про одного.

— Нариваєшся? — Ярослава гидливо висмикує руку з його долонь.

— Ти нічого не знаєш, — Артем дивиться наче крізь неї. Голос зосереджений і спокійний, а Ярослава палає зсередини. — Олексій Геннадійович підозрює, що між нами щось є. Він придумав план, як нас викрити, і підіслав Софію в ролі пішака. Він роздаватиме вказівки, а вона виконуватиме. Ця вечірка, нібито з нагоди твоїх заручин з Єгором, теж частина плану. Пам'ятаєш, я розповідав тобі про свого найкращого друга? — Ярослава киває, не підводячи погляду. Тепер їй не вистачить сил заглянути Зубаневі у вічі. Тільки не зараз. — Софія зустрічається з ним, і нам страшенно пощастило, що у неї такий довгий язик. Вона випадково розбовкала про те, що Олексій Геннадійович має намір стежити за тобою.

Ярослава здивовано розплющує очі. Буря в грудях затихає лише на мить.

— І що з цього? — Самойленко повинна з полегшенням видихнути, але вона ще не все розуміє. Так багато інформації звалилося. Так багато розкрилося таємниць.

Артему ніколи не подобалися розпусні дівчата. Усе було брехнею, філігранною грою.

— Я повинен був відвести від тебе підозри, — Артем продовжує, відчуваючи, як їх з Ярославою плечі зіштовхуються. — Саме тому ми з Тимофієм і вигадали цю історію з трійничком. На очах у Софії я цілую якусь дівчину, а краще двох, для повноти ефекту. І вуаля, спрацювало. Тимофій написав мені повідомлення, що Софія бачила, як я піднімався нагору з Зоєю і Свєткою. Тепер ти у безпеці. Принаймні зараз, поки ми приспали її пильність.