Розділ 22

Софія вдруге за вечір намагалася відтягнути Женю від домашнього бару Данилюків. Дівчина активно спустошувала його без розбору, і навіть хлопцеві Жені не вдалося її зупинити. Напевно, труднощі у них таки були, інакше Горбенко не кидалася б голодною вовчицею на весь алкоголь, який бачила. Шампанське, вино, коньяк. Вона б видудлила все, якби Софія вчасно не закрила її у ванній. Їй треба було освіжитися, щоб повернутися до їхнього плану. Рожковська не сподівалася побачити на кухні свого хлопця.

— Тимофій? — вона схоплюється на місці, зачепивши ярус порожніх пляшок на підлозі. Ті голосно розкочуються в різні боки, і Дзюба кривиться від гуркоту. — Що ти тут робиш?

— Я теж радий тебе бачити, кохана, — Тимофій підходить ближче, цілуючи Софію у скроню. — Дивно, що на вечірку в будинку Данилюків мене запросив Артем, а не ти.

Рожковська з незграбною усмішкою знизує плечима. Тимофій здогадується, якими словами вона його зараз обзиває про себе. Зовні незворушний спокій, а всередині бурхливий вулкан. Він бачить, як у її очах закипає криваво-червона лава, вибухаючи розсипом іскр. Накладна посмішка — її головна зброя, яка діє безвідмовно. На всіх, окрім Дзюби. Тимофій вивчив її звички, фокуси та таємні ходи. Прикро, що Софія так багато від нього приховує.

— Пробач, я подумала, що тобі тут буде нецікаво, — вона щебече вже знайому пісню, яка завжди йде разом з брехнею. Як же Тимофій утомився бути пішаком у її руках. — Це тусовка для Ярослави та її друзів.

— З нагоди чого вечірка? — Дзюба притягує Софію до себе, обіймаючи її за талію. — Здається, ти казала, що її хлопець полетів до Лондона, чи я щось плутаю?

Софія облизує губи, нафарбовані яскраво-червоною помадою. Черговий фокус із метою обвести навколо пальця. Їй так легко дається грати різні ролі. Тимофій досі дивується, чому вона навчається на економічному факультеті. Хоча й ця професія має свої темні місця та тонкощі, освоїти які під силу далеко не кожному. Рожковська зі своїм характером пролізе у будь-яку щілину.

— Ні, все правильно, — Софія горнеться до нього, ніби шукає захисту. Тимофій подумки запитує себе, як урятуватися від її хитрощів, як захистити свого кращого друга. — Просто Єгор попросив мене організувати цю вечірку, щоб Ярослава трохи розслабилась і перестала сумувати.

— Тобто те, що Олексій Геннадійович попросив тебе прослідкувати за Ярославою, тут ні до чого? — Дзюба тактовно підходить до питання, яким хочеться вжалити болючіше. Він міг би спитати прямо, але звинувачувати не в його правилах. З Софією треба по-іншому.

— Тимофію, ти ніби допитуєш мене, — вона скривджено піднімає очі, і Дзюба лається собі під ніс. — Коли ти вже тут, підемо веселитись.

Посмішка знову торкається її губ, і Тимофій слухняно слідує за нею. Він ніби пес на прив'язі, про якого дбати вже не на радість, а приспати шкода. Так, можливо, Дзюба перебільшує і бачить деякі події під неправильним кутом. Так, можливо, Софія закохана в нього по-справжньому. Але де довбані докази того, що Тимофій не елемент її гри?

— Ти не відійдеш від мене ні на крок, — Тимофій міцно стисквє долоню Рожковської.

Софія боїться, що її план не вдасться.