Розділ 15

Ярослава байдуже перемикає канали, прислухаючись до звуків на другому поверсі. Софія, як на зло, влаштувала генеральне прибирання, і через безперервне завивання пилососа Самойленко не те що телевізора, власних думок не чує. Ярослава абсолютно впевнена у тому, що Рожковська не випадково потрапила до будинку Данилюків. Вона навчається в одній групі з Єгором, знає його друзів і непогано з ним ладнає. Відмінна кандидатура для посади стукачки. До неї ніхто більше місяця покоївкою не працював: майже кожна намагалася застрибнути до Олексія Геннадійовича в ліжко, зламати сейф, винести картини й антикваріат. Єгора спокушати було марно.

Софія змогла протриматися півроку, бо доповідала Олексію Геннадійовичу про кожен крок його сина.

Єгор за традицією закрився з батьком у кабінеті, і Самойленко залишалося чекати закінчення їхньої розмови, як судового вироку. Данилюк не став говорити батькові про те, що Ярослава не полетить з ними в Лондон, ризикуючи нарватися на його гнів. Єгор намагався допомогти своїй начереній, але заспокоєння не відчули обоє.

Ярослава не знала, як їй реагувати. Вони з Єгором з шістнадцяти років не розлучалися, і навіть один день окремо перетворювався на випробування. До слушного часу. З роками їхні стосунки переросли в пороховий склад, і руйнівного вибуху неможливо було уникнути. Самойленко у всьому підкорялась Єгорові, ходила за ним тінню, заривала свої бажання глибоко під землю. Свобода стала для неї чужою. Коли ти довгий час живеш із затягнутою на шиї петлею, вчишся дихати навіть через силу. Ярослава – здібна учениця.

Батьки знайшли вихід із лабіринту — весілля. Союз, який має об'єднати дві родини та зміцнити бізнес. Союз, який має розпалити почуття з новою силою та побудувати мирне сімейне життя. Ярослава першою підтримала рішення батьків, але Єгор довгий час оминав цю тему. До того моменту, поки в їхньому житті, випадково чи ні, не з'явився Зубань.

Ярослава могла обговорити від'їзд Данилюків лише з Артемом. Вона довіряла йому, незважаючи на конфлікт, що розгорівся між ними. Самойленко відчайдушно шукала людину, яка не ставитиме зайвих питань. Вислухає, пограє в неї на нервах, поглумиться над її совістю. Справжнім майстром у цій справі був Артем Зубань. Думка про нього змінювалася у Ярослави щохвилини, але тиждень у його оточенні був метушливим і неповторним, одним з найкращих за останній час. Ярослава переконалася, що у світі ще залишилися люди, які змушують почуватися живою.

— Вже їдеш? — Ярослава викрикує Артемові з ґанку, не дочекавшись, поки той підійде ближче.

Самойленко не вміє вдавати. Зубань не встиг за тиждень вивчити її досконало, але в одному переконався точно: у Ярослави все написано на обличчі. Тихе роздратування, коли Єгор перестає її слухати. Несамовита злість, коли Єгор кидає її на самоті і йде пити з друзями. Іскриста надія, коли Єгор торкається її.

Артему було неприємо спостерігати за ними. Відчувати, наскільки вони близькі. Бачити, як Данилюк піклується про Ярославу. Слухати, як Єгор щебече про весілля. Артему хотілося викинутися з вікна, але цілодобове перебування поруч із Єгором було його головним обов'язком.

Ярослава виглядає схвильованою, і Артему хочеться думати, що саме він є причиною. Не Єгор, який відлітає за кордон і залишає її саму. Не Олексій Геннадійович, який нав'язує свою думку синові та Ярославі заразом. Не весілля, яке заплановане на весну. Зубань сам не хоче думати про нього, щоб не збожеволіти. Він просто бачить перед собою Ярославу, з якою цілувався три дні тому. Теплі зелені очі і серпанок страху. Вони обоє хочуть одного і водночас бояться.

— Так, Єгор мене відпустив, — Артем крутить у руках мотоциклетний шолом з таким нахабним виглядом, ніби будь-якої секунди може розбити об нього голову Самойленко.

— Як тобі новини? — Ярослава збентежено стискує губи.

— Ти про те, що Єгор із батьком відлітають до Лондона на тиждень? — Зубань виставляє праву ногу вперед, на сходинку вище. Реакція Ярослави повністю його задовольняє.

Самойленко витягується струною, уткнувшись поглядом Артему між ноги. Нервово кашляє, застібаючи куртку до підборіддя, і затискає пальці в кулак. Зубань не повинен нічого запідозрити, інакше спроба зав'язати розмову з тріском провалиться. На вулиці по-осінньому прохолодно і вітряно, а в грудях Ярослави вирує котел розпеченої смоли.

У голову лізуть жаркі фантазії, від яких по спині піт біжить потоком і квітчасті плями перед очима.

— Так, але я б перефразувала, — Ярослава повільно приходить в себе, концентруючись на обличчі Зубаня. Так дешево посміхається і дивиться, ніби не підозрює ні про що. Його хитрі ігри в могилу Самойленко зведуть. — Тебе приставили до мене в ролі няньки на цілий тиждень.

— Ти боїшся залишатися зі мною наодинці? — Артем підступає на крок ближче, і щоки Самойленко спалахують багрянцем.

— Ще чого, навіть не мрій! — Ярослава сердито задирає підборіддя, відвертаючи голову. Серце молотом тарабанить по ребрах. Від тягучого запаху шоколаду, мускусу та цитрусів паморочиться в голові. — Я просто не хочу, щоб ти стежив за мною.

— Я не стежитиму, а захищатиму тебе, — пояснює Артем, схрестивши руки на грудях. Ярослава ні краплі не сумнівається у тому, що поруч із Артемом буде безпечно. Але поряд з Артемом без Єгора — завдання не з легких.

— А від себе захистити зможеш? — здається, у Ярослави червоніють щоки, але голос навіть не здригнеться. Вона знову і знову повертається до нічної пригоди, яка заповнила її думки.

Одна коротка пригода може коштувати Ярославі два роки життя. Які не були витрачені даремно. Які вона провела з коханою людиною. Які навчили любити по-справжньому, повністю віддаючи себе людині. Два роки, які можуть перерости у щось більше. Напевно, саме так Самойленко і уявляла своє щасливе майбутнє: весілля з Єгором, їхня міцна родина, робота в одному офісі з чоловіком, світловолоса дівчинка, яку вона народить. Ніщо не може перешкодити їхній ідеальній історії.