Розділ 14

— Єгоре, я не думаю, що це хороша ідея, — Олексій Геннадійович піднімається зі свого крісла, просканувши сина насупленим поглядом.

Тільки Єгор здатен одним рішенням зіпсувати весь день і поставити під загрозу величезні плани. Олексій Геннадійович давно розраховував на угоду зі своїм лондонським партнером, але Єгору несподівано спало на думку зірвати відрядження. Контракт на мільйон доларів, який може не лише залатати дірки у бюджеті компанії, а й вирішити проблеми їхньої родини.

До весілля залишилося півроку, але у його підготовку потрібно вкладати гроші вже зараз. Схоже, Єгор досі хронічно боїться одруження. Його не лякають стосунки з Ярославою, що стрімко розпадаються. Батьківське серце все бачить та відчуває.

— Але що в цьому такого, тату? — Єгор здивовано розводить руками. — Я не розумію, чому ти так сильно хочеш, щоб Ярослава полетіла з нами.

— Ви з Ярославою заручені, тому вона повинна бути поряд з тобою, — Олексій Геннадійович суворо стукає долонею по столу. — А Артем — твій охоронець, тож він теж полетить із нами.

— Ярослава і так постійно скаржиться мені, що батько змушує її розгрібати папери на роботі, — Єгор схрещує руки на грудях, підступаючи до батька. — У Лондоні на неї чекає те саме, і я не хочу, щоб вона збожеволіла. А тут вона буде у безпеці. Артем захистить її, він мені пообіцяв.

Олексій Геннадійович оглядає сина з ніг до голови і не вірить своїм очам. Від колишнього Єгора, який за свою дівчину горою, майже нічого не лишилося. Тільки стомлені очі та сліпа наївність. Він мусив одразу помітити, що Зубань спілкується з Ярославою далеко не так, як друг.

— Скажи мені, що вони робитимуть разом цілий тиждень? — Олексій Геннадійович тикає вказівним пальцем Єгору в груди.

— Про що ти говориш? — Єгор підозріло зиркає на батька. — Артем лише возитиме Ярославу туди, куди вона скаже, і весь час триматиме її в полі зору.

— Ти правда нічого не розумієш чи прикидаєшся? — хмикає Олексій Геннадійович з уїдливою усмішкою. Особливої тяги до навчання Єгор ніколи не відчував, але ні в кого не повертався язик назвати його дурним. Батько з радістю відкриє Єгорові очі, якщо той не може докопатися до правди самостійно.

— Стривай, ти натякаєш на те, що вони можуть… — Єгор насуплює брови, намагаючись вловити думку батька. — Ні, це ж якась маячня, Артем не буде відбивати в мене наречену.

Єгор повільно згасає, впускаючи у серце тінь підозр. Потемнілі очі бігають по стінах, а серце кидається в галоп. Невже між Ярославою і Артемом може бути щось, крім кривавих суперечок? Невже неприязнь Самойленко до Артема награна? Невже Зубань намагається втертися в довіру, щоб відібрати в нього дівчину? Єгор роками вибудовував стосунки з Ярославою: вони не могли загинути за один тиждень. Артем не міг спровокувати Самойленко на підлість. Данилюк відганяє геть гнітючі думки.

— Ти про нього майже нічого не знаєш, синку, — переконливий тон батька наганяє тривогу, і Єгор скрушно опускає голову. — А мені ось відомо, що Артем мав тривалі стосунки з дівчиною друга, через яку він… знайшов цілу купу проблем.

— Тепер я взагалі нічого не розумію, — Єгор обхоплює голову руками, сідаючи на стілець. — Навіщо ти вибрав такого молодого охоронця для мене? Ти так добре його знаєш?

— Мені достатньо того, що Артем збереже твоє життя, — твердо мовить Олексій Геннадійович. У надійності Артема він жодної секунди не сумнівається, бо в боксерському клубі слабаків не тримають. — Більше ні про що я не можу думати.

— Я впевнений у тому, що твої побоювання марні, — Єгор знервовано хитає головою, вп'явшись очима в куток. — Я довіряю Ярославі.

Погляд повністю розфокусований, і в голосі ледь помітне тремтіння. Єгор готовий будь-кого запевнити у вірності Ярослави, тому що знає її багато років. Самойленко ніколи не зраджувала, ніколи не завдавала болю. Тільки терпіла, стиснувши зуби. Єгор звик до багатого життя, звик отримувати бажане, але Ярослава ніколи не була для нього дитячою забаганкою. Він хотів бачити її поряд, завжди.

Поки Ярослава залишалась з ним, Єгор вірив у те, що їхнє кохання не має терміну придатності. Данилюк і подумати не міг, що між ними може стати хтось третій. Ні, тільки не Артем.

— Ваші стосунки важко назвати ідеальними, ти краще за мене це знаєш, — Олексій Геннадійович дивиться у вікно, схрестивши пальці в замок. — Я не хочу, щоб ви з Ярославою посварилися напередодні весілля.

— По-перше, наше весілля через півроку, — Єгор не стримує злості. — По-друге, Ярослава кохає мене і не зраджуватиме з першим ліпшим.

— З першим ліпшим, кажеш? — голос Олексія Геннадійовича грубіє, а погляд не відлипає від вікна. — Виглянь у вікно і ще раз обдумай мої слова.

Єгор неохоче йде до вікна, стискаючи пальці в кулак. Кожна хвилина розмови з батьком розхитує його терпіння і б'є по болючому місці. Він утомився гризти себе набридливими сумнівами. Простіше залишитися в вдома і не думати ні про що. Данилюк впивається пальцями у підвіконня, дивлячись у вікно. Його ніби струмом пронизує: він відстрибує убік, затиснувши долонею рота. У горлі клекоче крик задушеної люті, і Єгор переводить переляканай погляд на батька.

Ярослава мило розмовляє з Артемом на ґанку їхнього будинку. Невже батько мав рацію?