Розділ 13

Грозове небо надавлює на плечі хмарами, і вулицями розтікається густий запах дощу. У місті третій день ллє, як з відра, тому людей майже не видно. Відвідувачів у кафе та ресторанах можна перерахувати на пальцях однієї руки, бо в таку погоду лише сміливці покидають свій будинок. Хочеться по вуха загорнутися в ковдру, дістати з полиці улюблену книгу і поринути в інший світ, слухаючи передзвін дощових крапель за вікном. Жовтень прощається з розмахом, тягнучи в кишені останні промені сонця, останні краплі тепла.

Зубаневі подобається дощ та вітряна погода. Прохолода нагадує йому про ті безтурботні дні, які він проводив разом зі своєю дівчиною у будиночку біля річки. Минуло більше двох років з того часу, і після пережитих труднощів варто було б згадувати про це з гострою образою та розчаруванням. Але спогади відгукуються в серці лише приємним смутком. Артем не шкодує про минуле. Він давно викреслив із життя цю людину, але десь на задвірках пам'яті для неї залишиться світле місце. Дивно, що Зубань згадав про це саме сьогодні.

Артем виводить із гаража свій мотоцикл, помічаючи біля будинку Єгора. Світле волосся сховане під капюшоном куртки, в рухах помітна тривога, і сірі кільця диму в повітрі живе тому підтвердження. Данилюк не одразу відзначує, що за ним спостерігають. Декілька хвилин тупцює на ганку, перебираючи в голові важкі думки, і нервово поглядає на двері. Мабуть, сподівається, що за ним за звичкою вибіжить Ярослава.

Зубань не раз ставав свідком подібної картини: Єгор ледве встигає клацнути запальничкою, як за кілька секунд на ґанку з'являється Самойленко, відбираючи у нього цигарки. Шкідлива звичка доводить Ярославу до божевілля, тому Єгору нечасто вдається втекти від переживань. Виливає накопичений негатив на Самойленко стихійним скандалом із лайкою. Добре, що руку на Ярославу не піднімає, інакше Артем не залишався б осторонь.

Артем не може розібратися у своїх почуттях. Не розуміє, чому його так турбує доля чужої дівчини. Вони знайомі заледве тиждень і вже встигли посваритися. Про поцілунок після тої вечірки, на якій Ярослава перебрала, і зовсім згадувати не хочеться. Але не думати не виходить, особливо коли зіштовхуєшся з Самойленко щодня.

Усередині щось болісно розколюється, обриваючи іржаві дроти, і серце заповнює в'язка порожнеча. Напевно, між ними все мало закінчитися саме так – не розпочавшись. Новий тягар проблем Зубаневі не потрібен.

Єгор наздоганяє Артема біля воріт, вчепившись у його плече. Ривком повертає до себе, і Зубань насторожено відсахується вбік. Колючий погляд Данилюка прошиває наскрізь, втокмачує спиною у сталеві ворота, і у Артема суха грудка збирається в горлі. Вправно виконував вказівки Олексія Геннадійовича, очей з його сина не спускав, а почувається винним.

— Єгоре, я можу бути вільним на сьогодні? — Артем раптово згадує, що не попередив Данилюка про те, що хоче сьогодні піти раніше. Здається, тільки повідомив мимохідь, що збирається зустрітися з Тимофієм, а часу уточнювати не став. Тепер по повній відхопить від Олесія Геннадійовича за порушення. — Я домовився зустрітися з другом.

— Ні, Артеме, почекай, — Єгор виглядає стурбованим, але спроба втечі Артема розчиняється далеко за межами його уваги. Зубаневі це дуже вигідно. — Я хочу з тобою поговорити.

— Я слухаю, — Артем стримано киває, стискаючи кермо мотоцикла.

Важко уявити, яку розмову йому приготував Данилюк. Може, Ярослава бовкнула про їхній п'яний поцілунок, і Єгор прийшов за розплатою? Не схоже, інакше не став би церемонитися і відразу б морду розквасив, цілком доречно.

Артему не соромно через те, що вперше за довгий час його апатичного існування дав волю емоціям та поцілував чужу дівчину. Він не зміг би вчинити інакше. Після в'язниці Ярослава стала першою дівчиною, якій вдалося розтопити його серце, витягнути назовні приховані бажання і пробудити жагу до життя. Зубань міцно вхопився за ці відчуття, як за тоненьку соломинку надії.

— Ми з батьком відлітаємо в Лондон на тиждень, — Єгор задумливо тре лоба, розглядаючи асфальт під ногами. Перспектива покинути місто і країну в розпал навчального року його не дуже тішить, але Артем помічає дещо інше. — Потрібно підписати один важливий контракт, і я братиму участь в угоді.

— Я полечу з вами? — Артем питає байдужим голосом, скоріше з ввічливості. Закордонного паспорта у нього немає, але батько Єгора потурбується про все, коли йдеться про безпеку його сина. Артем засвоїв цю просту істину на совість.

— Ні, ти залишишся тут, — Єгор задумливо зітхає, підводячи очі. Він з довірою дивиться на Артема, і той почувається останнім покидьком. Вперше після відбутого терміну хтось ставиться до Зубаня як до людини, а він абсолютно не цінує цього. — Батькової охорони мені достатньо, а Ярослава залишиться в місті сама. Я хочу, щоб ти подбав про неї.

Артем кривить губи у скупій посмішці. Йому б скоріше накивати пятами подалі від цього будинку, а Єгор власноруч штовхає його в жерло вулкана. Страшно подумати про те, що може статися без Данилюків. Ярослава, напевно, залишиться доглядати їх палац, бо сподіватися на покоївку ризиковано. А Артема приставлять, як захисний щит, для Самойленко. Зубань вже давно не хлопчик і тримати себе в руках уміє, тільки Ярослава зовсім дитина. Невідомо, з якого боку до неї підійти. Невідомо, що вона накоїть наступного разу. Перебувати поруч із нею навіть у радіусі п'яти метрів небезпечно.

— А Ярослава проти не буде? — Артем помітно вагається, але відмовити права не має. — У нас з нею останнім часом не дуже добрі стосунки.

— Я б із задоволенням узяв Ярославу із собою, але там їй буде нецікаво, — Єгор заспокійливо плескає його по плечу. Артем не відчуває належного полегшення через те, що йому довіряють. — Вона і так постійно возиться з паперами в офісі батька, тому я не хочу її напружувати. Ти будеш тут поряд із нею, і так мені буде спокійніше.

Зубань із гіркотою усвідомлює, що на найближчий тиждень про спокій може забути. Його спроби триматися на відстані знесли бетонну стіну зобов'язань. Артем не звик дотримуватися вказівок, але гроші втрачати не готовий.