Розділ 11

Після провальної спроби порозумітися зі своєю дівчиною (уже не факт, що нареченою) Єгор із гіркотою приймає той факт, що день буде паршивим. Сліпуче сонце грає на його щоках, але Данилюк виглядає похмурішим за хмару. Він сподівається, що зустріч з Артемом хоч трохи розтормошить Ярославу, тому що останні дні вони непогано ладнали, майже не чіплялися один до одного. Але його плани за законом підлості зазнають фіаско. Єгор уже вкотре перестає розуміти, що відбувається. Начебто все життя проходить повз нього.

— Між вами двома щось трапилося? — Єгор питає наполегливо, прямо в лоб. Його абсолютно не влаштовує кисла міна Ярослави, яка за весь час, поки вони їдуть у машині, сказала йому від сили два слова, так ще на додачу і навушники запхнула в вуха.

Артем поводиться не менш підозріло: від сидіння не відлипає, майже не рухається і зовсім не говорить. Данилюк повільно починає закипати в густій тиші.

— Що ти маєш на увазі? — Артем різко повертає до Єгора голову, але мигом переводить погляд на дорогу.

Йому хочеться вистрибнути з машини, щоб закінчити цей допит, бо Данилюк так просто не здасться, не заспокоїться, поки не докопається до істини. А правда йому точно не сподобається. Вчорашній вечір був незабутнім. Хоча Ярослава може нічого не пам'ятати.

— Вчора щось явно трапилося, — Єгор не вгамовується, трясучи Ярославу за плече. — Спочатку ви зненавиділи один одного і не втрачали нагоди підколоти. Потім на кілька днів заспокоїлися. А тепер зовсім розмовляти перестали. Що я пропустив?

— Ми з Артемом ніколи не будемо друзями, — несподівано відгукується Ярослава, виймаючи лівий навушник.

Артем відчуває, як спина мурашками покривається від її морозного голосу, але стримує себе і кігтів не випускає.

Такого повороту подій після вчорашнього поцілунку Зубань не очікував. Болісна зневага, холод, заперечення, страх. Він був готовий до всього, але не до ворожнечі. Артемові потрібен був цей поцілунок, він марив ним, напевно, ще з того часу, як вперше побачив, а Ярослава ще в зародку нищить його почуття лише одним реченням.

— Чому це? — Єгор здивовано насуплює брови. Але той лише розгублено знизує плечима у відповідь, стискаючи кермо якнайміцніше. Ще одне необережне слово Ярослави, і це прокляте кермо лусне у нього в руках, а дівчині ніби байдуже.

Зубань починає злитися. На Ярославу, на Єгора, на самого себе. Тому що вчора вчасно не зупинився і допустив те, що знищило їх з Ярославою стосунки, знесло жалюгідну подобу їхньої дружби дощенту. Тільки ось проблема в тому, що Ярослава шкодує, а Артем ні. Ні грама, ні секунди.

Ярослава готова на шматки роздерти це довбане водійське сидіння, за яким ховається Артем. Хочеться дати йому смачного ляпаса, зазирнути в ці нахабні карі очі, а потім цілувати, цілувати, доки губи не опухнуть, доки в легенях кисень не скінчиться.

— Тому що я не довіряю людям, які брешуть, — Ярослава цідить крізь зуби, плюється жовчю, а Артем слухняно ковтає краплю за краплею, ковток за ковтком і давиться, труїться, терпить.

Він готовий наступити собі на горло і зробити те, чого так прагне Ярослава. Відчепитися один від одного раз і назавжди. Адже їй тільки це і потрібно, так? Нехай бере його душу, перемелюючи через м'ясорубку ті почуття, які ще тільки паростки пускають у грудях. Зубань ситий вже ними по горло.

— Навіть не питай, — Артем видавлює через силу і повертатися навіть не збирається.

Йому заборонено лізти в особисте життя Ярослави, з цього моменту й до кінця днів. Нехай вона сама розбирається з Єгором. Нехай продовжує його так само віддано любити. Нехай одружується з ним, зрештою. А Зубань просто буде осторонь, але в той же час завжди поряд, як сторожовий пес. Йому не звикати.

— Даремно я затіяв цю розмову, — Єгор шепоче майже беззвучно і ловить долоню Ярослави, укладаючи її руку до себе на коліна.

Здається, він ніколи не розгадає свою дівчину до кінця, бо надто запальна та складна. Може, після весілля вдасться? Якщо воно буде. Данилюк мріє просто зараз провалитися в довгий безтурботний сон, але Артем гальмує біля будівлі університету.