Розділ 10

Ярослава не могла відвести від Артема очей. Її губи досі палахкотіли після поцілунку, і Самойленко нервово терла їх пальцями. Ярослава подумки молила усіх богів тільки про одне: запам'ятати смак цього солодкого поцілунку, намертво заклеїти в свідомості затуманені пристрастю очі Артема і ніколи не втрачати цей момент.

Момент, коли їхні стосунки змінилися, перевернулись догори дригом. Коли серце в грудях почало битися частіше. Коли життя перестало здаватися таким важким і похмурим.

— Що тут відбувається? — Ярослава не пам'ятала, як у квартирі опинився Єгор. Його роздратований голос виринув із темряви, ударивши в груди крижаною хвилею. Самойленко дивилася в його палаючі очі і не могла з себе навіть слова видавити. Здавалося, вона зробить тільки гірше.

Що може подумати про тебе твій наречений, якщо побачить тебе далеко не у тверезому стані поряд із хлопцем у мокрих штанях? Чи вже не наречений? Неважливо, все одно страшенно незручна ситуація.

— Я намагався наоїти Ярославу чаєм, але в мене нічого не вийшло, — Артем заговорив першим, і це було його найрозумніше рішення за весь вечір.

Він мав заспокоїти Єгора, розвіяти сумніви, але його ноги ледве тримали. Перед очима блимали кольорові плями, а в носі болісно лоскотало від тягучого запаху Ярослави. Густий аромат лимона, яблука, ванілі та кедра. Артем розумів, що цього вечора йому забути не вдасться.

— Дякую, Артеме, ти можеш бути вільний, — Ярослава почула полегшене зітхання Єгора і заплющила очі.

Здається, її хлопець нічого не запідозрив, але Самойленко особливої радості не відчула. Її більше цікавило самопочуття Артема, який не спромігся навіть подивитися у її бік після появи Єгора. Ярослава намагалась його зрозуміти, але незрозумілий страх вихором вився в грудях і не дозволяв тверезо мислити. Вона уже й думати забула про те, скільки пляшок сьогодні вихилила.

— Нема за що, Єгоре, ми ж майже друзі, — Артем криво усміхнувся, потиснувши Єгору руку, і рвонув до дверей, як ошпарений. З Ярославою вони поглядами так і не зустрілися.

Артем просто не зміг. Боявся побачити в її очах розчарування та страх. Поцілувати напередодні власного весілля іншого хлопця — це необуманий вчинок. Ярослава була лише засмучена і п'яна, і їй був потрібний хоча б уявний порятунок.

Зубань врятував її, витягнув на берег, а сам пішов на дно. І йому вже не виплутатися, не знайти вихід.

Ярослава різко розплющує очі, підскакуючи на ліжку, і ледве стримує крик, що клекотить у горлі. Це точно не сон. Лоб зморщений, усіяний цятками поту, а перед очима блимає одна й та сама картинка: туманно-п'яний спогад, що застиг у грудях. Переляканий Артем, що вчепився в тканину своїх мокрих штанів, і розлючений Єгор, який стискає кулаки і грізно дивиться на нього. Краще б ця ніч була поганим сном.

— Сонечко, ти в порядку? — Єгор сонно протирає очі, відкидаючи ковдру убік, і накриває руку Ярослави гарячою долонею. Самойленко повільно відновлює в пам'яті події вчорашньої ночі, але дотику не розриває з останніх сил.

У грудях залишився наліт розчарування, і дівчина готова проклинати Артема у найстрашніших гріхах за те, що втік учора, як останній боягуз, залишаючи наодинці з Єгором. З твоїм нареченим, Ярославо, все ще твоїм нареченим.

— Так, — Ярослава відповідає занадто різко, і Єгор вимушено прибирає руку. Такого печального голосу з самого ранку він точно не очікував.

Секс завжди був способом примирення, але цього разу щось пішло не так. Ярослава явно була чимось спантеличена і поспішала залишити ліжко. Данилюку подобалося лежати вранці в обіймах Ярослави, тому що в такі моменти він переконувався в тому, що вони, як і раніше, щасливі. Тепер Єгор уже ні в чому не був упевнений.

— Випий пігулку, — Єгор дає Ярославі таблетку, але лише зустрічається з поглядом, просякнутим агресією.

Данилюк відмовляється розуміти, що відбувається, а Ярослава на контакт не йде. Одному бісу відомо, що коїться в неї в голові, бо дивиться вона, як лютий звір. Який готовий накинутися, вчепитися в горлянку зубами та розірвати на шматки. Серце Єгору вона уже давно рве.

— Обійдуся, — Ярослава натягує на себе джинси, демонстративно повернувшись спиною до Єгора, і очима намагається знайти телефон.

Говорити не хочеться зовсім, бо в голові далеко не творчий безлад — жерло вулкана, хаос, сміттєзвалище. Щоб розібратися у всьому і розкласти по поличках плутані думки, знадобиться не один день. Самойленко потрібна зараз склянка води та холодний душ.

— То ти пробачила мені? — голос Єгора винуватий, надірваний, повзе по хребті отруйною змією, і Ярослава в останній момент завмирає біля дверей. В очі подивитися чомусь не може, бо вдихає біль Данилюка кожною клітиною.

Скільки б труднощів не звалювалося їм на плечі, Ярослава завжди поверталася до нього, падаючи в обійми. Вперше їй не хочеться цього робити, але завдати Єгорові болю вона не посміє ніколи. Вона ще кохає його.

Ярослава дивиться на Єгора з-під опущених вій і підходить ближче. Боляче, без слів. Адже обіцяла собі, що ніколи не скривдить Данилюка, не поранить ні словом, ні поглядом, не дасть приводу для підозр.

Тому що бачити його нещасні очі — це найвища міра покарання.

Єгор не витримає і не пробачить ніколи. Для нього зрада гірша за брудну брехню та кримінальний злочин. Але хіба це зрада? Короткий поцілунок, в який нічого не вкладено, крім п'яного бажання. Який залишиться в пам'яті крихітною пір'їнкою ніжності. Самойленко не має права навіть думати про це.

— Так, звичайно, — Ярослава ніжно цілує Єгора в щоку і ховає усмішку у нього за плечем. Але Данилюк відпускати її так просто не збирається: гладить долонею її похмуре обличчя, чіпляється за світлі пасма і обіймає.