Розділ 8

Єгор попереджав Зубаня про розбитий стан Ярослави, але той точно не очікував побачити її на підлозі серед купи брудних пляшок. Діна, яка назвалась найкращою подругою Самойленко, чесно зізналася, чому Ярослава налигалася.

Через музику, що гримить на весь будинок, Артем і половини її слів не розібрав, але зрозумів одне: вечірку, на яку запросили ледве чи не половину університету, влаштували з нагоди заручин Єгора і Ярослави. Шумна вечірка була зіпсована, рознесена в пух і прах, принаймні для Самойленко точно, бо її хлопець не прийшов. Сухо вибачився по телефону, прикрившись завалом на роботі батька, і просто не приїхав. Залишити Ярославу на самоті з горою алкоголю було невдалим рішенням.

Коли Артем почув про заручини, йому ніби мову відібрало. Він декілька секунд здивовано витріщав очі на Діну, яка нічого не розуміла, і не міг вимовити жодного слова. Це був громоподібний постріл у серце, що паралізує все тіло до останньої клітини.

Артемові здавалося, що під ребрамии замість серця залишилося іржаве решето, що витікає кривавими потоками. Він хапався розгубленим поглядом за стіни, що хиталися перед очима, і ривками ковтав повітря.

Як він міг дозволити собі захопитися цією дівчиною? Такою чарівною та скромною, але такою чужою.

Коли він встиг влізти в це лайно?

Коли Ярослава встигла йому сподобатися?

Під час першої зустрічі, коли соромилась і відводила погляд? У кінотеатрі, коли шпигала уїдливими коментарями?

Напевно, з першого погляду, коли їхні погляди зустрілись у німій битві, засліплюючи один одного густою теплотою.

— Куди ти мене тягнеш? — невиразно бурмоче Ярослава, зачіпаючи підборіддям спину Зубаня. Артем несе її на плечі, міцно утримуючи за талію.

Артем остаточно переконався, що Ярослава тендітна і легка, як пір'їнка. Від Самойленко несе коньяком та ваніллю. Липкий запах пробирається тонкою цівкою за комір сорочки, і Зубаня хитає, як у дурмані.

— У машину, я відвезу тебе додому, — Артем укладає Ярославу на заднє сидіння, зачиняючи дверцята.

Опущені вії темніють на молочно-білій шкірі. Губи скривлені в п'яній посмішці, яка ріже Артема сильніше, ніж лезо ножа. Мокре волосся липне до щік, що порожевіли через алкоголь, і Артем не може відірвати очей.

— Це Єгор тебе підіслав? — Ярослава повільно вмощується, прилипаючи спиною до шкіряного сидіння.

Перед очима розпливається силует Артема, що губиться в обіймах темряви. За вікном миготять вогні нічного міста. У серці Самойленко порожнеча, що розростається і б'є по скронях свинцем. Вона почувається живою небіжчицею, тому що Єгор убив її.

Данилюк не раз ображав її почуття і змушував мовчати, висуваючи на перше місце роботу та гроші. Почуття Ярослави не слабшали від байдужості Єгора, але цей жорстокий вчинок став останньою краплею. Алкоголь підігріває кров, але Самойленко не в змозі викинути з голови свого хлопця.

— Він допомагає батькові з паперами, — Артем намагається виправдати Єгора, бо Ярославі недобре. Її обличчя зеленіє від болю, який вона так уперто намагається приховати, але Зубань не ідіот. В очах Ярослави приховане болото страждань та невиплаканих сліз. Сутінки, що панують в автомобілі, приховують розчарування в очах, але не заспокоять.

Артем намагається заспокоїти, обійняти, але не має права. Тільки дивиться з гарячковим співчуттям. Чужий. Не можна втручатися у чужі стосунки.

— Йому на мене начхати, — ображено хмикає Ярослава, дивлячись у вікно.

— Тому ти напилася? — Артем зупиняє машину біля будинку Самойленко і різко повертається до неї. Торкається божевільним поглядом до опущених плечей, торкається застиглих очей і знову провалюється у темряву розпачу.

Неможливо так відчайдушно хапатися за людину, яку ледве знаєш, яка вважає тебе нікчемним охоронцем. За дівчину, яка незабаром вийде заміж і ніколи не зможе стати твоєю.

— На сьогоднішній вечірці ми мали заручитися, — Ярослава ледь чутно схлипує і обхоплює руками голову.

Артем не схожий на Єгора: благородний, людяний, уважний. Самойленко майже впевнена, що охоронець приїхав її забрати не лише за наказом Єгора.

— То ви все-таки одружуєтеся? — голос Артема ламається, тріщить, виводячи його на чисту воду. Такий сумний і жалюгідний, як беззахисне пташеня, що випало з гнізда.

Ярослава дрімає на задньому сидінні на відстані витягнутої руки, а Зубань нічого не може вдіяти. Совість не дозволяє. Олексій Геннадійович витягнув його з помийної ями, подарував шанс на нове життя, без глузувань і зневажливих поглядів, тому Артем повинен йому віддячити. Зробити все можливе та неможливе, щоб Єгор був щасливий, і його життю ніщо не загрожувало.

— Тепер я в цьому дуже сумніваюся, — Ярослава зазирає прямо в очі й зовсім не відчуває страху.

Самойленко не хоче думати про те, що це небезпечно та проти правил. Чи то алкоголь смикає за ниточки розуму, чи то Артем справді здається її до божевілля спокусливим. Карі очі дурманять, затягують у свою глибину та заливають душу теплом.

Ярослава поринає в спекотні обійми сну, відпускаючи тривожні думки. Вона знає, що Зубань буде поруч.