Розділ 6

Ярослава ненавидить сімейні вечері в будинку Данилюків, тому що батько Єгора щоразу влаштовує їй допит. Раніше Самойленко спокійно ставилась до розмов про майбутнє і з радістю відповідала на всі запитання, тому що марила мріями про весілля і до нестями кохала Єгора. Ярослава знала, що Олексій Геннадійович не дозволить синові відтягувати шлюб і заводити стосунки в глухий кут, тому намагалася не звертати уваги на бурчання Єгора.

Неочікувано два береги перетнулися, і все перевернулося з точністю навпаки. Єгор почав тиснути на Ярославу з питаннями про майбутнє весілля і навіть почав обирати дату. Самойленко боролася з прихованими страхами, але не могла піти проти Єгора, тому що їхні стосунки стали хиткими і напруженими з появою Артема.

У Ярослави не виходив з голови останній похід у кіно, коли вони з Зубанем залишилися наодинці, а вона продовжувала грати роль по вуха закоханої. Данилюк перестав сумніватися у Ярославі, але страх втратити її не давав спокою.

— Як тобі Артем? — Олексій Геннадійович човгає вилкою по тарілці, наповненій відвареним рисом. Він уважно дивиться на сина, який відводить погляд і спідлоба поглядає на Ярославу.

Данилюк поправляє краватку і продовжує їсти. Батьківське серце підказує, що Єгор чимось засмучений, і Олексій Геннадійович нервово стукає пальцями по столу. Він не міг не помітити, що між закоханими ніби чорна кішка пробігла: за весь вечір вони й слова один одному не сказали. Чоловік голосно кашлянув, привертаючи увагу сина.

— Цілком адекватний хлопець, — Єгор переводить на батька тьмяний погляд і схвально киває головою. Йому зовсім не хочеться думати про нового охоронця, тому що стосунки з Ярославою руйнуються на очах, і він не може зупинити обвал. — Ми порозумілися з ним.

— Я радий, — незграбно посміхається Олексій Геннадійович, зробивши ковток соку. — Сподіваюся, цього разу не буде ніяких фокусів.

— Мене все влаштовує, тату, — вигукує Єгор, торкаючись долоні Ярослави. — А ось Яся, схоже, не дуже задоволена.

— Ярославо, тебе щось турбує? — цікавиться Олексій Геннадійович, не зводячи з дівчини очей.

Самойленко ледце стримується, щоб не вліпити Єгорові ляпаса. Ось хто тягнув його за язика? Їй самій важко розібратися в своїх почуттях, а тиск Данилюка руйнує все, що між ними залишилось. Ярослава уперто переконує себе в тому, що любить Єгора так само, як колись, але в серці крутиться інше ім'я. Артем Зубань.

Ярослава обводить нервовим поглядом чоловіків напроти, але не знаходить потрібних слів. Данилюки чекають на відповідь з прихованою злістю, ніби можуть прочитати правду заздалегідь, по очах. Ярослава винувато мовчить, бо просто не знає, що сказати.

Дівчина відверто не розуміла, що відтягує її залізними лещатами від Єгора. Вона забагато думала про Артема, згадуючи його очі. Вона шукала зустрічі з Зубанем і не знаходила потрібних слів, коли зіштовхувалася з ним у будинку Данилюків. Це скидалося на зловісний кошмар, у який Ярослава потрапила з власної волі, не думаючи про наслідки.

— У мене таке враження, що я під прицілом, — Ярослава зривається на крик, не контролюючи гарячого потоку емоцій. У неї всередині безжалісна пожежа, яка поглинає тіло і душу. — Ми з Єгором і п'яти хвилин не можемо провести наодинці.

— Артем лише захищає мого сина, та й тебе теж, — виправдовується Олексій Геннадійович, доторкнувшись до плеча Ярослави. Він слухає тремтячий голос Самойленко, бачить її вологі очі і не може стримати емоцій. Данилюк давно вважає Ярославу своєю дочкою і переживає за її долю не менше, ніж за долю Єгора. Вони зблизилися в нього на очах, і Олексій Геннадійович має намір їх одружити, щоб віддячити батькові Ярослави за те, що будували бізнес пліч-о-пліч, за те, що виростили прекрасних дітей. — Я маю бути впевнений, що ви завжди в безпеці.

— Так, ви маєте рацію, Олексію Геннадйовичу, — Ярослава заплющує очі й накриває долонею крижану руку Єгора, яка спочиває у неї на коліні. Данилюк вдячно посміхається одними куточками губ і знову розчиняється в її смарагдових очах. — Я просто перенервував. Сподіваюся, увечері Артем нам не завадить?

— Розслабтеся, я щойно відпустив його, — Олексій Геннадійович підморгує Єгору, і той ще сильніше стискає руку Ярослави.

Самойленко через силу усміхається, приховуючи гірке розчарування. Данилюки не помічають підступу і не бачать застиглих сліз у куточках її очей, сліпо довіряючи посмішці. Єгор знову заводить розмову про весілля і ділиться своїми гучними ідеями з батьком, не зважаючи на Ярославу, яка незграбною ходою прямує до вікна.

Ярослава не відволікається на шум, що доноситься з вітальні. Данилюки можуть нескінченно обговорювати лише дві речі: фінансові проблеми чи важливе торжество. Про майбутнє весілля Самойленко не слухатиме навіть під дулом пістолета. Тому що набридло. Тому що сили вичерпались. Тому що в душі підступна порожнеча. Дівчина з сумом розглядає вечірнє небо, розфарбоване апельсиновими смугами заходу сонця, і помічає у дворі чорну постать.

Ярослава нервово смикає край лляної фіранки, розглядаючи знайомий силует, і ледь не втрачає свідоміть. Вона помічає Артема, який веде свій мотоцикл до воріт. Серце прискорює звичний ритм, тарабанячи по ребрах. Жовта блузка намокає від липкого поту. Ноги підкошуються, пускаючи по тілу болючі спазми. Зелені очі Самойленко спалахують золотом, коли Артем піднімає голову і помічає її у вікні.

Зубань посміхається і махає рукою. Це не зловтішна посмішка, якою Артем збиває з ніг, мов зброєю. Це сонячний спалах, який проникає в душу й розпалює полум'я. Ярослава розтанула, попливла, розсипалась раз і назавжди.