Розділ 5

Ярослава знемагає від самотності і втискається всім тілом у м'яке сидіння, намагаючись убезпечитися від докучного погляду Зубаня. Єгор зник у невідомому напрямку більше п'яти хвилин тому, і Самойленко не може впоратися з собою. Артем відверто поїдає її очима, не соромлячись зацікавлених поглядів навколо.

Ярослава вкотре подумки проклинає Єгора за невдалий вибір фільму. У залі сидить забагато знайомих, яких не на жарт зацікавила персона нового охоронця Єгора. Якщо раніше вони звикли бачити поряд з Данилюком якогось безмозглого здорованя, то на зміну йому прийшов досить привабливий молодий хлопець, обличчя якого вмить відбивається в пам'яті. Ярослава хотіла б позбутися нав'язливої фізіономії Артема, віддавши його на поталу хижим одногрупницям. Тільки Артем занадто зразково виконує свою роботу, щоб звернути увагу на купку самозакоханих курок.

— Гей, ти, Артеме, чи як там тебе, — Ярослава клацає пальцями, привертаючи увагу Зубаня. Особливих зусиль дівчина не докладає, бо Артем останні п'ять хвилин дивився тільки на неї. Самойленко відчуває, як кров приливає до щік, і нервово поправляю волосся. — Ти не міг би пересісти подалі?

— По-перше, ти чудово знаєш, як мене звати, — хитро піднімає брову Артем і пересідає ближче до Ярослави. — А, по-друге, я маю захищати Єгора.

— Мені плювати, яке в тебе ім'я, — гнівно гарчить Ярослава, пускаючи блискивки з очей. Той факт, що її брехню викрили, доводить до божевілля і геть вибиває землю з-під ніг. Між ними з Артемом зав'язується прихована від чужих очей гра, яка штовхає у вир небезпеки. Небезпечно залишатися віч-на-віч з людиною, яка може випатрати душу одним лише випадковим поглядом. — Я просто хочу побути наодинці зі своїм хлопцем.

— Якби тобі було все одно, ти б не задивлялася на мене, — Артем робить перший постріл, від якого Ярославі не вдається ухилитися.

Вона летить в чорно-сизу яму, здираючи коліна до крові, і падає на дно, звідки немає шансів вибратися. Серце йде в п'яти, і Ярослава замовкає на секунду. Самойленко дивиться на самовдоволене обличчя охоронця і борсається в океані почуттів, як утоплениця. Здається, вона уже небіжчиця. Згоріла у вогні власної нерозсудливості.

— Що ти мелеш? — обурюється Ярослава. — Ти лише охоронець, тому не маєш жодного права зі мною так розмовляти.

— Якщо вирішила принизити мене, навіть не намагайся, у тебе нічого не вийде, — супиться Артем, відводячи погляд убік.

Ярослава б'є по найболючішому, ніби вивертає душу навиворіт, але Зубань не має права з нею сперечатися. Якби на місці Самойленко був хлопець, Артем уже давно зарядив би кулаком по обличчю, без зайвих сумнівів. Але він крадькома дивиться на цю дівчину й забуває про все на світі. Він не може ображатися на Ярославу, але можливості вжалити її не впустить нізащо:

— Це не змінить того, як ти дивилась на мене.

— Замовкни і не зли мене, — дратується Ярослава.

Самойленко страшенно ніяково дивитися на Артема, який ніби пронизує очима її обличчя, досягаючи найпотаємніших куточків душі. У нього очі кольору кави з молоком: вони темні, але страшенно теплі. Ярослава не дозволяє собі дивитись, бо до загибелі залишаються лічені кроки.

Спогади про Єгора розсіюються за секунду, коли на обличчі Зубаня грає зухвала посмішка. Ярослава розчаровано заплющує очі і вдаряється ліктем об крісло. Артем обережно торкається пальцями пошкодженого місця, і Самойленко остаточно забуває про свого хлопця, який може повернутися до зали у будь-який момент.