Розділ 1

— Тобі потрібні гроші й нові документи, — у холодному голосі світловолосого чоловіка відчувається зневага, змішана з огидою. Він дивиться на Артема, як на шматок лайна, не приховуючи кривої посмішки. — Ти їх отримаєш.

Коли два бугаї затягували його в чорний джип, Артем уявлення не мав, кому знадобилося з ним зустрітися. Поки він два роки сидів у в’язниці, колишні друзі обірвали з ним будь-які контакти і давно видалили його номер телефону. Саме знайомство з Зубанем плямувало їхню «кришталево-чисту» репутацію.

Артем міг постояти за себе, але цього разу не став. Ні, він не злякався тих двох здорованів у чорному, які практично силою запхали його в автомобіль. То був банальний інтерес. Зубань був на двісті відсотків упевнений, що на світі не залишилося людей, яких може зацікавити його особа. Його очікування не справдилися. Зараз він сидить у пафосному кабінеті навпроти досить заможного товстуна, судячи з його наручного годинника і чорного костюма.

— Навіщо вам це потрібно? — Артем відверто не розуміє, що могло привести якогось місцевого олігарха до нього, колишнього злочинця. Його дратує самовдоволений вигляд товстуна, але інтерес переважає. Здається, ім’я Олексія Данилюка Артем чує не вперше.

— Послуга за послугу, — Данилюк крутиться в кріслі з лукавою усмішкою і човгає ліктями по столу. Крапельки поту стікають його скронями, а пальці стискаються в кулаки. Олексій Геннадійович відчуває свою владу над людьми. — Ти допоможеш мені, я допоможу тобі.

— Я не міг знайти роботу цілий рік, — здивовано насуплює брови Артем, спираючись на спинку стільця. Данилюку не потрібні зайві питання, але він знає, як приборкати Артема. — Ви впевнені, що вам потрібен саме я?

— Я знаю, що ти сидів, — хитає головою Олексій Геннадійович, задумливо потираючи підборіддя. Артем не приховує здивування, але страх… Зубань забув за останні два роки про таке поняття, як страх. Він самостійно вміє наводити жах, щоправда, без слів, на відміну від Олексія Данилюка. — Я знаю, за що ти сидів.

— Тоді який сенс? — бурмотить собі під ніс Артем, стискаючи пальці в замок.

Його намагаються за комір стягнути на дно прірви, з якої він з такими зусиллями вибрався. Зубань не знає, як відмитися від бруду минулого, що в’ївся під шкіру, як позбутися тюремного смороду, що застоявся в носі. Йому не потрібен новий тягар проблем, тому що всі зусилля виправитися підуть нанівець. Його плани можуть розсипатися на сотні уламків, а життя повисне на волосині.

— Ти був членом боксерського клубу, — Олексій Геннадійович відповідає сухо, але твердо. Він довго шукав потрібну людину, яка заради грошей вигризе горлянку будь-кому, хто стане на шляху. Данилюк чув про ту туманну історію, в яку втягнули Артема, але також він знав, чиїх рук це діло. За побиття мало коли садили до в’язниці, якщо тільки не страждали важливі люди міста. — Ти знаєш, як швидко знешкодити ворога.

— Звідки ви ... — запинається Зубань, переводячи на чоловіка здивований погляд.

Його не здивував той факт, що Данилюк непогано поінформований про причини його судимості, але про боксерський клуб він просто не міг знати. Цей клуб понад чотири роки організовував підпільні боксерські поєдинки, заробляючи нечувані суми, і раніше нікому не вдавалося підібратися до засновників та боксерів. Хмара сумнівів залягла під очима Артема.

— Ти думаєш, я покликав би до свого кабінету колишнього в’язня просто так? — скалиться Олексій Геннадійович, оголюючи свої рівні білі зуби. Артема нудить від його металевого голосу, чіпкого погляду і гордовитої усмішки. Зубань не відмовився б добре віддухопелити цього пихатого індика, але все ще чекає подробиць. — Я знаю про тебе все.

— Я все ще не розумію, навіщо вам це, — Артем цікавиться обережно, розглядаючи Данилюка, що смикає пальці.

Хлопець, як і раніше, не усвідомлює, на що підписується.

— Я просто хочу захистити свого сина, — запевнює Данилюк зі скляним спокоєм в очах, підпираючи кулаком підборіддя, — а ти ідеально підходиш на роль охоронця.

— На роль кого? — Артем переводить на чоловіка погляд, сповнений нерозуміння. У горлі ніби застрягла кам’яна грудка, і голос підозріло хрипить. Зубань навіть не уявляв, що йому запропонують роботу — нестандартну, небезпечну, але все-таки роботу. Налякати настирливого журналіста, убити заклятого ворога, але не охороняти живу людину. — Це ж смішно. Навіщо мені це?

— За ті гроші, які я тобі платитиму, ти будеш не тільки його захищати, а й дупу йому підтиратимеш, — з насмішкою цідить Данилюк, випльовуючи кожне слово в обличчя Артему, як розпечене вугілля.

Йому доведеться зіткнутися зі стіною засудження, зі стіною звинувачень, найчастіше безпідставних, але це лише піщинка в тому нікчемному житті, яке тисне на нього з усіх боків, заганяючи в лещата. Він упорається з цим.

Олексій Геннадійович виводить на білому клаптику паперу, поскрипуючи ручкою, низку цифр. Він різким рухом руки підсовує листок практично під ніс Артему і чекає його реакції. Ще ніхто не відмовлявся співпрацювати з ним в обмін на пристойну суму. Зубань не схожий на наївного бовдура, якому не дороге власне життя, тому напевно ризикувати не стане.

Колишньому злочинцеві коштує чималих зусиль знайти прибуткову роботу в місті, але Данилюка не цікавить минуле Артема. Якщо його бойовий дух, агресію та сильний кулак спрямувати в потрібне русло, всі будуть тільки у виграші. Олексію Геннадійовичу потрібен боєць, який зможе захистити його сина, прикрити від кулі чи підставити своє тіло під ніж, якщо знадобиться.

Зубань виправдав його надії: Олексій Геннадійович помічає, з яким жадібним інтересом він дивиться на листок. Через кілька хвилин Артем піднімає голову і стримано киває.

— І скільки років вашому синові? — із серйозним виразом обличчя запитує Артем, розглядаючи усміхненого Олексія Геннадійовича.

Зубаня виводить із себе його хитра усмішка, але в нього немає іншого вибору. Як би егоїстично це не звучало, але його майбутнє зараз залежить тільки від грошей, які він зможе заробити. Якщо Данилюк готовий запропонувати такі божевільні гроші за те, що Артем охоронятиме його сина, він зробить це, чого б йому це не вартувало. Потрібно було хапатися за будь-яку соломинку, щоб вибратися з виру злиднів, щоб повернути собі колишнє обличчя, щоб знайти своє місце під сонцем.