Пролог

Артем ненавидить своє темне минуле. Суцільна чорна смуга, наповнена спогадами про вицвіле небо за ґратами і сірі облуплені стіни.

Артем ненавидить жалісливий погляд Тимофія, найкращого друга, у якого живе останній рік. Дзюба не вимагає грошей, пояснень чи каяття: він просто плескає по плечу і просить залишатися, скільки потрібно. Зубань дякує йому, скрегочучи зубами, і знову залишається. Та уражена гордість не дрімає, а тільки б’є по спині нагайкою.

Артем ненавидить боксерський клуб, який зробив з нього безжалісного звіра.

Ти не боїшся підставляти під чужі кулаки обличчя, живіт, руки, тому що навіть найсильніший біль, що відбивається на шкірі кривавими ранами, не порівняти з болем, що палахкотить усередині. Коли твоє серце згорає, ти перестаєш підкорятися розуму і не контролюєш своїх вчинків.

Артем ненавидить своїх батьків, які виставили його останнім покидьком після чергової страшної бійки. Брудне сміття, яке топчуть ногами всі, кому не лінь. Мішок з лайном, не вартий людської уваги.

Батьки наплювали на вмовляння адвоката і полетіли до Швеції, аби раз і назавжди викреслити із життя сина-злочинця. Для них більше не існує Артема Зубаня — лише розмитий образ, невловима тінь, що тріпоче на задвірках свідомості. Артем назавжди залишиться для них кримінальником, а не жертвою обставин. Вони не знаходять виправдання такому жахливому вчинку. Зубань перейшов межу, яку не приховаєш під пеленою каяття.

Артем ненавидить своє нікчемне життя, яке тисне на нього бетонною плитою, штовхаючи на дно. Він був на дні. Де діють суворі правила та закони. Де людське життя ув’язнені і за безцінь не куплять. Де тюремний режим заганяє у тенети відчаю. Де спогади висушують тебе до останньої клітини. Де нікому не підвладні сили витрушують із тебе залишки самоконтролю. Де реальне життя зникає за поволокою туману.

Два роки у в’язниці — це не болісна каторга, не бурхливе пекло і навіть не страшне випробування. Це смерть душі, яку Зубаню довелося пережити. Він більше ніколи не стане тим, ким був.

Артем ненавидить себе за те, що занедбав власне життя. Через звичайну дівчину, яка нічим не відрізнялася від інших, він загнав себе в залізний капкан. Відвернувся від друзів, перестав розуміти батьків та закинув навчання. Йому ледве вдалося закінчити школу, завдяки старанням батька-бізнесмена. Випускний мав дати початок новому життю, але той клятий випуский вечір лише поставив хрест на всьому.

Жорсткі прийоми, відпрацьовані на боксерському ринзі, вилізли Артемові боком. П'яна бійка із випускниками сусідньої школи. Пошматоване плаття Лізи, дівчини Зубаня. Артем спалахує, мов сірник, і біжить без задніх ніг до кривдника, засукуючи рукава. Пара зламаних ребер і вибита щелепа.

Підсумок: два роки в’язниці за нанесення тілесних ушкоджень середньої тяжкості. Той виродок виявився сином великого цабе, і підкупити суддю було як раз плюнути.

Не останню роль зіграло те, що Артему на момент бійки вже виповнилося вісімнадцять. Жодних пом’якшувальних обставин та допомоги батьків. Вони відвернулися від Зубаня, відповідаючи на його вчинок лише засудженням та ненавистю. На Артема ніби вилили відро помиїв. Але він пережив пекельні муки, щоб вийти на волю і довести людям, що він не остання дрібнота у цьому світі і вартий кращого життя.

Сучасне суспільство з огидою ставиться до колишніх в’язнів. Люди з «чорною міткою» не можуть розпочати життя спочатку, не можуть виправдатись, не можуть очистити репутацію. Їм не дозволяють вирвати брудну сторінку життя, замінюючи її низкою білих. Ти будеш жити, як вигнанець, як сірий самітник, як одинак, чию думку змішують із брудом. Для оточуючих твій голос — це порожній звук, пилюка, чорний попіл.

Артем хоче докорінно змінити своє життя, вибратися з в’язкого болота, позбутися темного шлейфу минулого. У Зубаня залишився лише найкращий друг Тимофій, єдина людина, яка від нього не відвернулася. Але Артем не збирається сидіти у нього на шиї, тому готовий піти на все, щоб порвати нитки минулого і влаштувати життя, на яке заслуговує, а не те, яке йому нав'язує суспільство.

Кожна людина має право на другий шанс, якщо вона готова змінитись і не повторювати дурних помилок.