Глава XVI. День під тінню

Ранок у палаці почався як завжди — зі збору в великій залі.
Я ступила на холодну кам’яну підлогу, відчуваючи, як дзвінко лунає кожен крок. Тут уже зібралися вартові, придворні та декілька старших радників, включно з моїм батьком. Музика відчувалася лише на горизонті — тихий шум від слуг, що розставляли стільці й приготування до збору, не більше.

— Добре, всі на місцях, — промовив батько, стримано, але владно. — Сьогодні обговорюємо безпеку території та підготовку до поїздки.

Я присіла на одне з крісел біля стіни, намагаючись не виділятися. Мене не дивував батько, не дивував принц, що пильно слухав кожне слово. Єдине, що відрізняло цей день від інших — присутність Каела. Він стояв у кутку зали, плечі напружені, очі темні. Його погляд постійно ковзав по обличчях людей, і я знала: він помічає більше, ніж усі інші.

Після збору, коли формальні обговорення завершилися, Каел підійшов до батька.

— Ваше Величество, — сказав він тихо, — у мене є кілька давніх друзів із моєї варти тут, у Астелорі. Можна, щоб я провів тренування для Ліани на подвір’ї? Це дасть змогу оцінити готовність її та вашої охорони одночасно.

Батько довго дивився на нього. Я бачила, як напруга в його очах перетворюється на повагу.

— Добре, — нарешті сказав король. — Зробіть, як вважаєте за потрібне. Але пильнуйте всіх.

Я відчула хвилю радісного хвилювання. Тренування з Каелом завжди було випробуванням, але зараз — в чужому королівстві, серед його давніх друзів — це виглядало ще цікавіше.

Подвір’я було широким. Кам’яні стіни палацу оточували зелений майданчик, де кілька майданчиків були спеціально відведені під стрільбу з лука, роботу з мечем, силові вправи. Друзі Каела вже чекали нас: кілька його давніх рицарів, на яких він покладався роками. Вони привітали мене легкими поклонами, а Каел усміхнувся — так, як ніколи раніше не посміхався у палаці.

— Добре, — сказав він, — спочатку розминка. Стріляй у ціль спокійно, але не зупиняйся, якщо промахнешся. Кожен рух — контроль над собою.

Я відчула, як кожен м’яз напружується від очікування. Лук у руках важкий, як завжди, але я була готова. Каел ходив поруч, виправляв положення рук, давав поради.

— Пам’ятай, — говорив він тихо, — сила не завжди в ударах. Сила — у контролі. Ти можеш перемогти лише тоді, коли не боїшся програти.

Після стрільби ми перейшли до роботи з мечем. Я бігала, уклонялася, наносила удари по дерев’яних опудалах, відчувала, як моє тіло наповнюється енергією. Каел показував удари, робив демонстрації, а рицарі поруч злегка коригували мої рухи.

Весь день пролетів, мов один довгий подих: тренування, стрільба, силові вправи, удари по груші. Я відчувала втому, але і задоволення. Коли сонце почало схилятися до заходу, ми повернулися в палац.

Я лігла у своїй кімнаті, намагаючись відпочити. Справжнє відчуття спокою відновлювалося повільно. Лише глибоке дихання, тепле ліжко, розкидані речі після швидкого збору. Міранда принесла мені чай і тихо залишилася в кутку кімнати, не втручаючись.

І тоді я почула його голос.

— Ліано! — спокійний, але різкий.
— Біжіть! — чути голос іншого, мені незнайомого чоловіка. — Тут небезпечно.

Моє серце закололося. Я вискочила з ліжка, накидала плащ, навіть не питаючи деталей. У коридорі Каел уже стояв, меч у руці, обличчя похмуре.

— Що сталося? — випалила я.

— Інше королівство нападе на Астелор, — відповів він, голос холодний, як завжди. — І, швидше за все, на вас теж. — Він швидко окинув поглядом коридор. — Наша позиція тут дуже слабка. Моя варта не присутня. Нам потрібно негайно переміститися.

Я відчула, як в грудях щось стискається: страх, тривога, збудження. Всі дні тренувань, усі години поруч із Каелом — і ось він сам, холодний та безжальний, прямо поперед мене, захищає.

— Ми не можемо залишатися тут, — продовжив він, — інакше… це буде катастрофа.

Я кивнула, навіть не здатна говорити. Він підхопив мій плащ, а його очі блищали, як завжди, коли він напоготові.

— Біжіть зі мною, — наказав він, і в його голосі не було жодного сумніву. — Я виведу вас з небезпеки.

Цього вечора спокій більше не існував. Лише темрява, світло факелів і присутність Каела поруч — єдине, що тримало мене на ногах.