Глава VII. Розмова без свідків

Кабінет короля був занурений у напівтемряву. Лише кілька свічок горіли біля столу, відкидаючи тіні на кам’яні стіни. Рене Дюваль стояв біля вікна, заклавши руки за спину. Він не обернувся, коли двері зачинилися.

— Ти втрутився без мого наказу, — сказав він спокійно.
Голос був рівний. Це було гірше за крик.

Каел зупинився за кілька кроків від столу. Він не зняв плаща, не опустив погляду.

— Так, — відповів він. — Втрутився.

Король повільно обернувся.

— Я не питав, чи ти це зробив. Я питаю — чому.

Каел мовчав секунду. Не тому, що вагався — тому, що зважував кожне слово.

— Бо принц Едрік переступив межу, — сказав він. — Публічно. Усвідомлено.

— Він гість цього дому, — холодно зауважив Рене. — І можливий союзник.
— Саме тому він не мав права торкатися вашої доньки без її згоди.

Король злегка примружився.

— Ти говориш занадто прямо.
— Ти завжди це цінував.

Рене коротко всміхнувся — без радості.

— Я цінував це на полі бою. Не при дворі.

— При дворі небезпека інша, — відповів Каел. — Але наслідки — ті самі.

Король підійшов до столу й уперся в нього долонями.

— Ти розумієш, у що втручаєшся?
— Так.
— І все одно це зробив.

— Так.

Тиша затягнулася.

— Ти говориш як лицар… — повільно мовив Рене. — Чи як чоловік, якому вона небайдужа?

Це питання зависло в повітрі, важке, як клинок.

Каел не відвів погляду.

— Я говорю як той, хто відповідає за безпеку королівства, — сказав він. — А вона починається з безпеки твоєї доньки.

Король різко випрямився.

— Не смій прикриватися високими словами.
— Я не прикриваюся, — спокійно відповів Каел. — Я попереджаю.

— Про що саме?

— Марсіни поспішають, — сказав Каел. — Занадто.
— Це нормально для політики.
— Ні. Ті, хто квапиться з весіллям, зазвичай квапляться з владою.

Рене мовчав довго.

— Ти підозрюєш їх у грі проти мене?
— Я підозрюю їх у грі за себе.

Король повільно сів у крісло.

— Ліана не готова до цього шлюбу, — додав Каел. — І вона це знає. Вони — теж.

— Вона — принцеса, — тихо сказав Рене. — Її життя ніколи не належало лише їй.

— Але воно все ще її, — відповів Каел.

Король різко підвів голову.

— Обережніше.

— Я завжди обережний, — сказав Каел. — Саме тому я тут.

Рене підвівся.

— Ти будеш її охоронцем, — сказав він. — Не офіційно.

Каел кивнув.

— Я не просив про це.

Король підійшов ближче. Їх розділяв лише крок.

— Але ти будеш поруч, — продовжив Рене. — Ти бачитимеш. Чутимеш. І якщо щось піде не так — я дізнаюся про це першим.

— Зрозуміло.

— І ще одне, — король зупинив його поглядом. — Не забувай: вона — не твоя.

Каел відповів без паузи:

— Я ніколи так не думав.

Рене кивнув.

— Тоді йди.

Каел розвернувся й вийшов, не озираючись.

Король залишився сам.

І вперше за довгий час подумав не про королівство —
а про неї.