Розділ 79. Свідок і вогонь

Вони вийшли на поверхню вже після заходу сонця. Небо висіло низько, ніби тяжка кришка. Сірий простір був густо напоєний запахом диму й попелу, хоча довкола нічого не горіло. Павло ніс у рюкзаку капсулу з носієм і фото. Здавалося, вона тисне не лише на плечі, а й на душу.

У голові звучав голос Коваленка. Не просто слова, а крик крізь роки, вирваний із чужої долі, яка стала продовженням їхньої.

«Свідки відповідають не перед системою. Перед Богом».

Павло йшов мовчки, але відчував: ці слова вже не дадуть йому спокою.

— Ти впевнений, що ми повинні відкривати це саме зараз? — обережно запитав Мифодій, обтираючи спітніле чоло. — Якщо там щось масштабне, ми самі станемо ціллю. І ніхто нас не захистить.

— Ми вже й так ціль, — сухо відповів Павло. — Ми тепер не просто виконавці. Ми — свідки. А мовчання свідка — це теж вибір. І той, хто мовчить, коли може сказати правду, — не кращий за того, хто цю правду знищує.

Мифодій стиснув губи. У його очах боролися страх і надія, але він мовчав.
---

У тимчасовому польовому пункті, за кілька кілометрів від сектору, вони розгорнули невеликий термінал. Стіни тенту тремтіли від вітру, десь неподалік гуркотіло. Павло підключив носій до ізольованої системи. Старий інтерфейс ожив. Зашифровані коди пробігали екраном, але доступ відкрився дивно легко. Наче цей шлях був прокладений саме для нього.

З’явився один-єдиний файл.

"Проєкт АРК. Внутрішній контроль. Рівень 9. Статус: зниклий."

Відео завантажувалося повільно, ніби боролося з самим часом. Павло затамував подих.

---

На екрані з’явилася кімната, схожа на ту, де вони щойно були. Підземна, з бетонними стінами, з низьким світлом ламп. Камера хиталася. У кадрі з’явився Коваленко, старший, із сивиною у скронях. Його очі вже не були очима вченого — у них читалася людина, яка заплатила за істину власним життям.

> «Якщо хтось це бачить — значить, мене або нема, або я пішов не в той бік. Проєкт АРК — це не просто технології. Це — система підміни правди. Спочатку вона відстежувала загрози. Але потім її використали для фальсифікацій, маніпуляцій, знищення доказів. А головне — людей. Тих, хто бачив більше, ніж мав бачити».

> «Мене змусили мовчати. Я погоджувався, бо думав, що захищаю державу. Але тепер знаю: краще бути переслідуваним за істину, ніж захищеним брехнею».

> «Той, хто знайшов це — або шукав правду, або вже заплатив за неї. Якщо ти Павло — довіряю тобі. Якщо хтось інший — зупиніть це, поки не пізно».

Екран різко згас, залишивши лише віддзеркалення їхніх облич у чорному тлі.

Мифодій сидів, мов на допиті. Дихав важко.

— АРК… — прошепотів він. — Це ж система аналітичної реконструкції контекстів? Її вважали неактивною ще з часів великої фільтрації…

— Значить, нам брехали, — тихо відповів Павло. — І брехня досі жива.

---

Їхні думки перервала хвиля тривоги. Спершу — глухий стукіт, потім різкий крик. Земля під ногами здригнулася. На вході розірвався вибуховий пристрій.

Світло в тенті затремтіло. Увімкнувся аварійний захист, блимаючи червоним.

— Нас знайшли, — холодно промовив Павло. Його голос уже не тремтів. — Вони йшли не за координатами. Вони йшли за свідком.

За дверима почувся гуркіт пострілів. Гуркіт автоматних черг, крики по рації. У таборі здійнялася паніка.

Павло відкинув рюкзак у кут і зняв автомат.

Мифодій схопив його за плече:

— Може, є шанс вислизнути?

— Якщо втечемо, — Павло подивився йому просто в очі, — хто донесе правду? Вони знищать усе, навіть цей носій. Свідок має не лише жити, він має свідчити. Якщо Господь привів сюди — значить, і вихід тут же. Але не завжди втеча єдиний шлях.

Він глибоко вдихнув і прошепотів:

— Іноді треба стояти. До кінця.

---

Двері здригнулися від удару. Силуети ворогів вирізалися на тлі вогню. Павло відчув, як у ньому піднімається спокій, схожий на молитву. Не страх, не злість — тиша.

> «Боже, якщо я впаду — хай істина встане».

Він підняв зброю й зробив перший постріл.

---

Ця ніч мала стати вогнем очищення. Свідок знав: навіть якщо його ім’я забудуть, істина вже проросла. І жоден вогонь брехні не здатен спалити зерно, яке посіяне правдою.