У світі, що дедалі більше залежав від технологій, важко було зустріти людину, котра свідомо відмовилася від усіх зручностей сучасності. Проте Павло знав такого чоловіка. Його називали Техноаскетом.
Він жив на околиці великого міста, в старій будівлі, що колись була складом. Ніякого смартфона, комп’ютера чи навіть телевізора в нього не було. Єдине, що залишив собі від цивілізації — це невеликий сонячний генератор для лампи, аби читати книги вночі. Усе інше він відкинув як непотрібний тягар, що відволікає розум і душу.
Його справжнє ім’я мало хто знав. Колись він був інженером-кібернетиком, працював над проектами, які могли б змінити хід технологічної історії. Кажуть, що саме він розробляв алгоритми керування для безпілотних машин, системи безпеки й навіть прототипи штучного інтелекту. Але одного дня він зник. Просто залишив роботу, друзів, звичне життя й сховався від усього світу.
Павло почув про нього випадково, коли збирав інформацію про нестандартних союзників, людей, які могли б допомогти бюро у його боротьбі. Старий механік на ринку сказав:
— Є один дивак… Він не користується нічим новим. Навіть ложку собі зробив із дерева, сам вирізав. Каже, що техніка — то пастка, а справжня сила — у чистому розумі. Може, він і божевільний, але мудрості в ньому більше, ніж у багатьох учених.
Павло вирішив перевірити. І вже через кілька днів стояв перед заіржавілими воротами складу, за якими жив той чоловік. Коли він постукав, двері відчинив сухорлявий старець у простому полотняному одязі. Його очі були дивно ясними, немов він бачив крізь людину.
— Ти прийшов не за порадою, а за підтвердженням, — тихо сказав Техноаскет, ще до того, як Павло встиг промовити перше слово.
— Ви знаєте, хто я? — здивувався Павло.
— Я знаю, що тебе веде Сила. А чи ти сам знаєш, хто ти і для чого прийшов? — запитав старець, запрошуючи його всередину.
Приміщення було схоже на келію ченця. Дерев’яний стіл, кілька полиць із книгами, матрац на підлозі й груба, складена власноруч пічка. На стіні висів хрест, вирізаний із металу. І тиша — глибока, майже священна.
— Усі женуться за технологіями, — почав Техноаскет, коли вони сіли. — Люди вірять, що залізо й мікросхеми врятують світ. Але технологія без морального стрижня — це лише зброя. Ти бачив, як вона перетворює людей на рабів? Вони тримають у руках телефони, немов кайдани, і навіть не помічають.
Павло мовчав. У його житті теж було надто багато залежності від техніки. У штабі він бачив, як комп’ютери й безпілотники вирішують долі людей, як алгоритми визначають, кого вважати ворогом, а кого другом.
— А ти що зробив? — обережно спитав він. — Втік від світу?
Старець усміхнувся.
— Я відмовився від того, що робило мене слабким. Але не відмовився від служіння. Я молюся за тих, хто ще бореться. Бо найбільша битва — не у полі бою, а в серцях.
Павло відчув, що перед ним сидить не просто дивак, а людина, яка пройшла крізь випробування і знайшла власний шлях. І хоча він відкинув технології, його знання залишилися з ним.
— Нам потрібна твоя допомога, — сказав Павло прямо. — Світ горить. Зло використовує ті самі машини, які колись ти створював. Можливо, ти зможеш дати нам ключ, як перемогти їхні системи.
Техноаскет замовк. Його погляд став важким, наче він бачив перед собою щось, чого інші не могли збагнути.
— Я можу навчити вас одній речі, — нарешті мовив він. — Як відключити технологію всередині себе. Тоді вона втратить владу над вами. Бо тільки той, хто вільний від страху й залежності, може кинути виклик машинам.
— Але ж нам потрібні конкретні рішення, — заперечив Павло. — Код, алгоритм, спосіб зламати їхню систему.
— Ти зламаєш будь-яку систему, якщо вона не зламає тебе, — спокійно відповів старець. — Я дам тобі знання, але не таке, яке ти шукаєш. І якщо приймеш його — воно врятує багатьох.
Він провів Павла до полиці, де стояли старі зошити з кресленнями. На них були схеми, але не лише технічні — там поєднувалися формули й молитви, креслення й символи. Це був дивний синтез науки та віри.
— Це мій спадок, — сказав Техноаскет. — У цих записах не тільки механіка й коди. Тут принципи. Якщо вони потраплять до тих, хто шукає лише влади, світ загине швидше. Але якщо ти справді хочеш служити добру — бери.
Павло взяв один зошит у руки. Його серце билося швидше. Він розумів, що перед ним відкривається щось більше, ніж просто технічна підказка. Це був інший рівень боротьби — боротьби за свободу духу перед обличчям машини.
Коли він вийшов зі складу, небо вже займалося світанком. У голові звучали слова старця:
"Людина перемагає технологію лише тоді, коли не стає її рабом."
І Павло знав: попереду чекають нові битви, в яких знадобляться не тільки зброя і союзники, а й та внутрішня сила, якої його вчив Техноаскет.
Відредаговано: 12.10.2025