Розділ 67. Випробування вогнем

"Мудрий — той, хто навчився володіти собою, навіть тоді, коли кулі летять повз обличчя."

Їх виявили ще до підходу до будівлі. Павло відчув це — не просто інтуїцією, а ледь помітним сигналом у вусі від сканера, під’єднаного до системи Гравіо. Мікрохвиля, непомітна для сторонніх, попереджала про присутність противника.

— Нас уже чекають, — тихо прошепотів він, притискаючись плечем до бетонної стіни.

Ткач, що йшов позаду, перевірив кулемет, знизав плечима:

— Ну що ж, питання лише часу. Що скажеш, командире?

Павло витягнув планшет, синхронізований із супутником. На екрані світилося кілька теплових плям. Щонайменше п’ятеро всередині. І жодного «свого» — система не показувала RFID-міток. Це значило тільки одне: пастка.

— Виходимо по схемі "Січень". Я беру на себе перший поверх. Але спочатку — Гравіо, — коротко наказав він.

Його рука ковзнула до тактичної панелі на зап’ясті. Ледь помітне натискання — і система активувалась. Поле розгорнулося непомітними хвилями, які не спалювали й не вибухали. Вони били в саму нервову систему, викривлюючи відчуття гравітації. Людина раптом переконувалася, що на грудях у неї сто кілограм невидимого тягаря.

Спершу була тиша. Потім у будівлі залунали дивні звуки. Не вибухи, не постріли. Це були задушені крики, важке хрипіння, схлипування.

— Що це? — злякано прошепотів один із молодших бійців, які вперше бачили Гравіо в дії.

Павло не зупинився:

— Вони «відчувають» гравітацію. Сто кілограм на грудях. Це не фізика, це мозок. Їм здається, що вони не можуть поворухнутися.

Він першим переступив поріг. Картина вразила навіть його, хоч він і знав, чого очікувати. Противники лежали на підлозі, розкидані в хаотичних позах. Очі — розширені, обличчя бліді. Один бив пальцями по підлозі, намагаючись відштовхнути уявний тягар, інший беззвучно плакав, стискаючи кулаки. Третій повторював, наче в гарячці:

— Не можу встати… не можу… це давить…

Павло повільно пройшов між ними, наче лікар, що обходить пацієнтів у шпиталі. Але тут не було лікування — тільки безпомічність ворога. Ті, хто намагався чинити опір, занепадали духом ще сильніше, немов боролися не з людьми, а з космічною силою.

Але часу розглядати не було. Сканер показував ще двох у глибині будівлі. Один із них — оператор-зломник. Це означало, що вже за кілька хвилин вони могли втрутитися в канали зв’язку або навіть відключити їхнє обладнання.

Павло коротко віддав наказ у рацію:

— "Свої" — вперед. Придушення. Без зайвого шуму.

Двоє його бійців кинулися далі коридором. Павло прикрив їх, а сам повів ще одну ланку з тилу.

Коридори були темні, пахло пилом і цвіллю. Скрізь — відлуння важкого дихання тих, кого зламало поле. Один противник ще намагався підняти пістолет, але його рука тремтіла так, що зброя випала й покотилася під стіну.

За кілька хвилин будівля була зачищена. Без єдиного пострілу. Без жодної кулі, що свистіла б над головами. Лише гнітюча тиша після психологічного удару.

Павло зняв шолом, щоб вдихнути трохи свіжішого повітря. У вухах гуло, як після грози.

Ткач підійшов до нього, дивлячись на знешкоджених ворогів:

— Це ж не просто технологія, брате. Це… якась магія.

Павло зупинив на ньому погляд. У його очах було стільки втоми, скільки не знало жодне технічне обладнання.

— Ні, Ткачу. Це не магія. Це — воля, помножена на розум. Людська рішучість, підкріплена знанням. І зрозумій одне: з нами Бог, тому магії тут не місце.

Він говорив тихо, але його слова лягали важко, як постріли.

За вікном темніло. Українське небо вкривалося кривавими відблисками далеких вибухів. Десь далеко точився бій, а тут панувала незвична тиша.

Павло ще раз поглянув на полонених. У їхніх очах уже не було ненависті. Там залишився лише страх. Страх перед невідомим, перед силою, яку вони не розуміли.

— Запам’ятайте, — сказав він бійцям, які збирали полонених докупи. — Україна — це не лише поле бою. Це місце, де навіть технології народжуються з віри у перемогу. Гравіо — не просто зброя. Це зброя розумних. І вона служить добру.

Ткач мовчки кивнув. Хтось перехрестився. Хтось просто тяжко зітхнув, бо відчув, що вони пройшли крізь випробування вогнем — і залишилися людьми.